Якою золотою ниткою було захар беркута

Захар беркут - се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. .а вже найбільшим добродієм уважали тухольці захара беркута за його ліки. коли було настане час, між зеленими святами а святом купайла, захар беркут з своїм наймолодшим сином максимом іде на кілька неділь у гори за зіллям і ліками. правда, чисті та прості звичаї тодішнього народу, свіже тухольське повітря, просторі та здорові хати і ненастанна, та зовсім не надсильна праця - все те вкупі хоронило людей від частих і заразливих хороб. зате частіше лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як захар лиш доти має вартість,- говорив він частенько,- доки чоловік може іншим. коли він став для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб! " ті слова - то була провідна, золота нитка в життю захара беркута. все, що він робив, що говорив, що думав, те робив, говорив і думав він з поглядом на добро і хосен інших, а поперед усього

Сходили піти погуляти пройтись