Діалог між семикласницею та літньою жінкою щодо зміни назви вулиці

-надіє петрівно,що з вами?

-та ось замислилася.

-над чим?

-нашу вулицю ім.леніна будуть тепер називати новаторська.

-то й що? що тут поганого?

-тому що я звикла за 60 років до цієї назви.

-от тепер будете звикати до новаторської!

-ні,наталочко,ти не розумієш.в мене стільки пов'язано з цією назвою.

-надіє петрівно,час рухається вперед.назви змінюються.звикнете.не переймайтеся.

-ох,гаразд,дівчинко моя.заспокоїла.™•

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-ірина петрівна що звами?

-та я замислилася.

-над чим? .

-над зміною назви вулиці.

-не турбуйтеся я вваажаю що це гарна назва. 

Шота руста-велі, що людина, яка не шукає друзів, є ворогом сама собі. подивимося на своїх однокласників: у одних справжня, як мені здається, дружба, в інших — тільки приятелювання. тому, в кого є друг, я по-доброму заздрю, а того, хто завойовує дружбу, плазуючи перед однолітками, жалію. так сталося, що у мене немає друзів. безумовно, я не відчуваю себе самотньою, бо спілкуюся з усіма однокласниками, хоч наш 9а і розбився на групи. я намагаюся бути з усіма доброзичливою, всім, хто до мене звертається (я не відмінниця, але твердо знаю шкільні дисципліни), проте списувати не нікому, просто пояснюю. усі знають мої принципи щодо списування, і ніхто не ображається. представники всіх трьох угрупувань, на які розбився наш клас, намагаються залучити мене до своїх кіл, але я відмовляюся від їхніх запрошень, бо вважаю, що клас повинен бути єдиним колективом. я впевнена, що у мене будуть справжні друзі, на все життя. а поки що народна мудрість «приятелів тьма, а вірного друга нема» — це про мене.