Життэва дияльнисть ивана франко та захара беркута побыстрей

У1882 р. редакція львівського журналу «зоря» оголосила конкурс на кращий історичний твір. і. франко, який на той час перебував під впливом історичних романів вальтера скота, також узяв участь у цьому конкурсі. так з'явилася героїко-романтична історична повість «захар беркут». збереглося мало документів, які свідчили б про життя й побут давніх українців, тому автор спирався переважно на народні перекази та легенди. на матеріалі життя й побуту тухольської громади xiii ст. письменник спробував змоделювати ідеальне суспільство, де переважають моральні цінності та високі ідеали. він хотів показати, що гармонійне життя людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримає будь-які випробування. мешканці села тухля — відважні, сміливі, винахідливі, кмітливі, дружні. вони люблять свій край — оцей невеликий клаптик гірської місцевості, цінують свободу й незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон. головні герої повісті також ідеальні. це і сміливий відчайдушний лицар максим беркут, який ладен до останнього битися з ворогами, аби захистити рідне село. він готовий навіть прийняти смерть, бо на зраду не здатен. це й красуня мирослава, яка заради порятунку громади йде на конфлікт із батьком, фактично стає по другий бік барикади, стає вірною соратницею максима й захара беркутів. але найбільше враження справляє образ мудрого вождя тухольців — дев'яносторічного захара беркута: «високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, захар беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». він уже немолодий, але ще сильний, міцний, суворий, але справедливий. його основним життєвим покликанням є праця на користь народу: «життя лиш доти має вартість, доки чоловік може іншим». бажаючи бути корисним іншим, захар ще змолоду навчився лікувати рани й завдяки цьому рятував життя своїх односельців. у важкі часи для громади захар беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь: дає завдання тухольцям не відбити, а розбити монголів. і сам бере в цьому найактивнішу участь, а потім захар приймає хитре рішення про затоплення ворогів. тухоль- ці були врятовані! захар беркут — батько вісьмох синів. усі вони шановані люди, гідні свого батька. мене вразило те, що захар, як біблійний герой, був готовий пожертвувати сином максимом задля загального добра. цей факт, на мою думку, не свідчить про те, що беркут був бездушним і байдужим батьком. швидше навпаки — вчинок показує нам жертовність і патріотизм вождя, адже на його плечах відповідальність за чужих дітей, про яких він повинен подумати в першу чергу. перед смертю захар беркут бачить перемогу справи, якій віддав своє життя. його виступи перед тухольською громадою сповнені переконливістю й життєвою мудрістю. він закликає тухольців триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх здолати. хочу зауважити, що твір також показує патріотизм українського народу, його бажання бути вільним і незалежним. ми, нащадки, також повинні до цього прагнути. ідеальний керівник громади, показаний в образі захара беркута, може бути прикладом для сучасних політиків, які, на жаль, часто забувають про громадське та думають лише про особисте.

Найвідоміший серед кобзарів - остап микитович вересай (1803-1890). народився він у родині сліпого скрипаля-кріпака. змалку хлопчика захопила краса музики. особливе враження на нього справляла гра кобзарів, він завмирав, чуючи звуки цього інструмента.  у 4 роки остап осліп. відсутність зору загострила в нього інші органи чуття, зокрема слух, розвинула музичну пам"ять. він легко запам"ятовував мелодії та слова великих епічних творів. найкраща освіта для сліпого сина, вирішив батько, - це наука в кобзаря. тому з 15-ти років остапа ві на навчання. спочатку він переймав мистецтво виконання в кобзаря ю. андріяшівського, потім - с. кошового та н. коляди.  цінуючи талант остапа вересая, відомий український посвітитель і меценат григорій галаган викупив його з кріпатцтва, познайомив з багатьма видатними культурними діячами. у маєтку галагана вересай зустрівся з л. жемчужниковим, який першим увагу сучасників до такого явища, як кобзарство. у 1875 р. остап побував у санкт-петербурзі. там він узяв участь у кількох культурно-мистецьких заходах. вражені кобзарським співом, царевичі подарували йому срібну табакерку з написом "кобзарю остапу вересаю від великих князів сергія та павла олександровичів березня   4-го 1875 р.