Как пишутся стихи с абзаца и так как мы пишем или всё с абзаца прошу напишите

Например  весна, весна! как воздух чист! как ясен небосклон! своей лазурию живой слепит мне очи он. весна, весна! как высоко, на крыльях ветерка, ласкаясь к солнечным лучам,  летают облака! шумят ручьи! блестят ручьи! не с абзаца так пишутся стихи

Телесик жили собі дід та баба. вже й старі стали, а дітей нема. журяться дід та баба: «хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема? » от баба й просить діда: — поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка! дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає: люлі-люлі, телесику, наварила кулешику, буду тебе годувати. колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. вони так зраділи, що й не сказати! та й назвали того сина телесиком. росте той синок й росте — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього. от як підріс він, то й каже: — зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати! от дід зробив золотий човник і срібнеє весельце, спустили на річку, він і поїхав. то оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. а мати йому їсти носить. та й каже: — гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі! от мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе: а він думав, що то мати. — ближче, ближче, човнику, до бережка! то ж мені матінка їсти принесла! та й приплив до бережка. а змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати. — зміючко оленко, відчини! сидить сердешний телесик, от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! коли це летить собі одне гусеня: відбилося — насилу летить — оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені! — а мені? — каже з призьби телесик. — отже, таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно — аж на призьбі телесик. вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді а гусятко ходить по двору, то мати й побачила. — он гусятко ходить. піду впіймаю та заріжу. а телесик каже: — ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! коли б не воно, то я б у вас і не був. от вони нагодували його, й напоїли, і під крильця насипали пшона. так воно й полетіло. от вам казочка, а мені бубликів в'язочка.