Як я вдосконалюю своє мовлення) дуже треба пліз якшо можна по-скоріше

Мова. навчатись їй так просто й одночасно так складно. україн­ська мова живе всередині нас. навіть не вивчаючи її, без проблем ро­зуміємо, бо це наша мова. ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення. так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково зай­матись. необхідно багато читати. читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти лі­тературною мовою. і чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення. але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спіл­кувався. спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше про­блем, де найбільше помилок. останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. до речі, диктори інфор­мацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимо­ ви, і це для нас корисно. отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовува­ти, одним словом — навчатись. так, це складно. процес пізнання дуже повільний, тут немож­ливо поспішати. навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити. але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобо­в’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».