Какие особенности строения характерны для светового листа и теневого листа?

Теневыносливые растения (сциофиты) - постоянно находятся в условиях сильного затенения. при освещенности 0,1–0,2 % могут расти только мхи и селягинеллы. плауны довольствуются 0,25-0,5 % полного дневного света, а цветковые растения встречаются обычно там, где освещенность в пасмурные дни достигает не менее 0,5–1% (бегонии, недотрога, травы из семейств имбирные, мареновые, коммелиновые). листья теневыносливых растений имеют ряд анатомо-морфологических особенностей: слабо дифференцирована столбчатая и губчатая паренхима, характерны увеличенные межклеточные пространства - клетки содержат небольшое число (10-40) хлоропластов, величина поверхности которых колеблется в пределах 2-6 см2на 1 см2  площади листа. эпидермис довольно тонкий, однослойный, клетки эпидермиса могут содержать хлоропласты (чего никогда не встречается у гелиофитов). кутикула обыкновенно тонкая. устьица обычно размещены на обеих сторонах листа с несущественным преобладанием на оборотной стороне (у светолюбивых растений, как правило, на лицевой стороне устьица отсутствуют или расположены преимущественно на оборотной стороне). по сравнению с гелиофитами у теневыносливых растений значительно ниже содержание хлоропластов в клетках листа  — в среднем от 10 до 40 на клетку; суммарная поверхность хлоропластов листа ненамного превышает его площадь (в 2—6 раз; тогда как у гелиофитов превышение составляет в десятки раз). для некоторых теневыносливых растений характерно образование антоциана в клетках при произрастании на ярком солнце, что придаёт красноватую или буроватую окраску листьям и стеблям, нехарактерную в естественных условиях местообитания. у других при произрастании при прямом солнечном освещении отмечается более бледная окраска листьев. листья теневыносливых растений тонкие, клетки и хлоропласты в них крупные.в северных широколиственных и темнохвойных лесах полог сомкнутого древостоя может пропускать всего 1–2% фар, изменяя ее спектральный состав. сильнее всего поглощаются синие и красные лучи, и пропускается относительно больше желто-зеленых лучей, дальних красных и инфракрасных. слабая освещенность сочетается с повышенной влажностью воздуха и повышенным содержанием в нем со2, особенно у поверхности почвы. сциофиты этих лесов – зеленые мхи, плауны, кислица обыкновенная, грушанки, майник двулистный и др.у сциофитов по сравнению с гелиофитами меньше хлорофилла п700. отношение хлорофилла а к хлорофиллу b равно примерно 3: 2. с меньшей интенсивностью протекают у них такие процессы, как транспирация, дыхание. интенсивность фотосинтеза, быстро достигнув максимума, перестает возрастать при усилении освещенности, а на ярком свету может даже понизиться. у лиственных теневыносливых древесных пород и кустарников (дуба черешчатого, липы сердцевидной, сирени обыкновенной и др.) листья, расположенные по периферии кроны, имеют структуру, сходную со структурой листьев гелиофитов, и называются световыми, а в глубине кроны – теневые листья с теневой структурой, сходной со структурой листьев сциофитов.к светолюбивым растениям относятся как травянистые (подорожник большой, кувшинка и так и древесные (лиственница, акация и др.) растения, ранневесенние - степей и полупустынь, а из культурных — кукуруза, сорго, сахарный тростник и др. древесные или кустарниковые гелиофиты образуют обычно разреженные посадки. листья – равносторонние, узкие блестящие; побеги короткие; есть волоски.приспособленность к интенсивному освещению обеспечивается особенностями морфологии и светолюбивых растений. у них обычно довольно толстые листья с мелкоклеточной столбчатой и губчатой паренхимой и большим числом устьиц, нередко расположенные под большим углом к свету (иногда почти вертикально); лист блестящий (за счёт развитой кутикулы) или с опушением.у светолюбивых растений кожица не содержит хлорофилла, и устьица находятся на нижней поверхности листа. у пеларгонии (герань), фиалки и ряда других растений, есть волоски, которые рассеивают, яркий прямой свет тем самым защищают листья от перегрева. в клетках световых листьев много мелких хлоропластов, расположенных вдоль стенок – это объясняет цвет листьев. у светолюбивых растений гораздо чаще (по сравнению с тенелюбивыми) встречается одревеснение побегов с образованием шипов, колючек. характерно большое число устьиц, которые в основном на нижней стороне листа; многослойную палисадную паренхиму составляют мелкие клетки. по сравнению с тенелюбивыми растениями у гелиофитов значительно выше содержание хлоропластов в клетках листа - от 50 до 300 на клетку; суммарная поверхность хлоропластов листа в десятки раз превышает его площадь. за счёт этого обеспечивается высокая интенсивность фотосинтеза - отличительная черта гелиофитов. другим морфологическим отличием от тенелюбивых растений является большее содержание хлорофилла на единицу площади и меньшее - на единицу массы листа.

Тваринництво вносить безпосередній внесок в забезпечення засобів до існування у всьому світі, забезпечуючи не лише їжу, а й непродовольчі товари, тягову силу і фінансове забезпечення. Продукція в тваринництві вже становить більше однієї третини сільськогосподарського ВВП в країнах, що розвиваються, і ця частка, як очікується, буде збільшуватися. Швидко зростаючий попит на продукти тваринництва, відомий як "тваринницька революція", створив можливості для поліпшення добробуту принаймні деяких з майже одного мільярда бідних людей, які залежать від тваринництва для їх життєдіяльності. Проте, деградація земель, забруднення навколишнього середовища, глобальне потепління, ерозії генетичних ресурсів тварин, нестача води і виникають хвороби, все це, імовірно, буде створювати проблеми в зростаючому секторі тваринництва.

Конвенціональні технології та біотехнології в тваринництві внесли величезний вклад в підвищення продуктивності праці, особливо в розвинених країнах, а також можуть до в боротьбі з убогістю і голодом, скорочення загрози захворювань і забезпечення екологічної стійкості в країнах, що розвиваються. Є в наявності широкий спектр біотехнологій, які вже використовуються в країнах, що розвиваються в кожному з трьох основних секторів тваринництва, які можна класифікувати як відтворення, генетику і селекцію тварин, виробництво і годування тварин, і охорону здоров'я тварин.

У відтворенні, генетиці і селекції жівотнихіскусственное запліднення (AI) є ймовірно найбільш широко застосовується біотехнологією, особливо в поєднанні з кріоконсервації, що забезпечує значне генетичне покращення продуктивності, а також глобальне поширення відібраної чоловічий зародкової плазми. Комплементарні технології, такі як моніторинг статевих гормонів, синхронізація еструса і вживання сперми відібраного статі можуть підвищити ефективність штучного запліднення. Перенесення ембріонів забезпечує ті ж можливості для самок, хоча і в набагато менших масштабах і з набагато більш високою ціною. Молекулярні техніки ДНК-маркерів можна також використовувати для генетичного поліпшення, через селекцію за до маркерів, з використанням маркерів розміщених поруч з важливими нас генами, а також для опису і збереження генетичних ресурсів тварин. Використання більшості молекулярних маркерних систем залежить від ланцюгової реакції полімерази (PCR), яка є важливим методом для ампліфікації специфічних послідовностей ДНК.

Штучне запліднення практикується в деякій мірі в більшості країн, що розвиваються. Його застосування, в першу чергу, стосується молочної худоби в приміських районах, де існують додаткові послуги, в тому числі маркетинг молока. Висока вартість рідкого азоту для кріоконсервації сімені часто обмежує використання штучного запліднення далеко від міст. Штучне запліднення зазвичай використовується для схрещування з імпортної зародкової плазмою, швидше за ніж для кращого місцевого генетичного матеріалу, в зв'язку з нестачею програм ідентифікації, обліку та оцінки тварин. Відсутність системи ідентифікації тварин вищого качества.ісключает (поряд з відсутністю технічних можливостей) використання більш досконалих технологій, таких як перенесення ембріонів або селекцію за до маркерів, Молекулярні біотехнології в області відтворення, генетики та селекції тварин, як правило, обмежується генетичної характеризацією, звичайно за до міжнародного співробітництва.

Біотехнології для виробництва і годування жівотнихзачастую засновані на використанні мікроорганізмів, в тому числі, вироблених за до технології рекомбінантної ДНК. Технології ферментації використовуються для виробництва живильних речовин (таких як певні незамінні амінокислоти або цілі білки), або для поліпшення засвоюваності кормів для тварин. Мікробні культури використовуються для підвищення якості силосу, або для поліпшення травлення коли їх використовують в якості пробіотиків. Були розроблені рекомбінантні бактерії, які виробляють певні ферменти і гормони покращують використання поживних речовин, які можуть збільшити продуктивність (наприклад, соматотропний гормон) і / або зменшити впливу на навколишнє середовище (наприклад, фітазою). Ферменти деградуючі рослинні волокна були також використані для збільшення продуктивності тварин і зменшення забруднення навколишнього середовища. худоби..