Народ ну дуже треба твір на завтра, тема людина і природа

Людина впродовж свого історичного розвитку прагнула схопити якнайширшу картину світу, пізнати природу, щоб застосувати її для своїх потреб. цікавим були погляди наших предків на будову світу, деякі природні явища. наприклад, в прадавні часи вважали, що скільки людей живе на землі, стільки зірок існує на небі, тому що в кожної людини є своя зірка, яка з’являється, коли людина народжується, і гасне, коли людина помирає. за зміною розташування зірок люди навчилися орієнтуватися вночі, вони змогли визначити сторони світу і прогнозувати погоду за певними прикметами.в усіх землеробських народів існував культ матері-землі. здавна українці шанобливо ставилися до землі, називали її матір’ю, годувальницею, клялися землею. землю уявляли живою істотою, яка відчуває біль. земля давала силу богатирям, але її можна було втратити, якщо відірватися від землі. народ закликав всіх шанобливо ставитися до землі, берегти її.багато повір’їв українського народу присвячено воді, вогню, блискавці, снігу. вогонь і вода також мали чудодійну силу, люди їх поважали і боялися.унікальним є повір’я нашого народу про вирій — край загального блаженства, куди вилітають птахи на зиму і душі людей після смерті.вітер, вихор, дощ, веселка, роса та інші природні явища також не залишилися за межами народної уваги. всі ці повір’я збагачують нас знаннями про наше минуле, наше коріння.первісні люди тому й вижили, що шанували природу, для якої вони були не гостями, а її часткою. чи то великі чиїсь амбіції, чи недолугий розвиток цивілізації призвів до того, що люди стали розділяти: вона — природа, і ми — люди. це була помилка, яка й до сьогоднішнього дня ніяк не виправляється. не хочу сказати, що цим усі нехтують, але не , на жаль, належного значення.погляньмо на себе трохи збоку: взимку утеплені в різноманітний одяг, влітку теж маємо щось для естетики прикрити своє тіло; і здається, що ми начебто слухаємо голос природи. та це споживацьке й поверхове ставлення, бо природу слід поважати. не повертати течію річок зопалу на 180 градусів (бо ми, бачте, — царі не викидати сміття та відходи підприємств у річки (природа стерпить, якось із цим упорається). вона довго може терпіти, але є межа її терпінню, і чорнобильська катастрофа стала знаковим символом для людства. та чи збагнули ми це? кожен із нас живе поблизу якогось водоймища чи річки. розпитайте старожилів, який вигляд мали їхні води ще років 15—20 тому, і ви жахнетеся нашому хижацькому ставленню до природи, коли нашими вчинками керує не просто байдужість, а відверте нехтування, мовляв, на мій вік вистачить. а діти? а онуки? до того байдуже, на жаль. дуже добре, що в школі екологічним питанням приділяється велика увага, а це означає, що нинішнє покоління, яке колись прийде на зміну старшому в інні державою, можливо, дбатиме про середовище, в якому ми живемо, і не допустить, щоб наші нащадки колись у підручниках про наш час прочитали як про час технологічних варварів. треба дбати про майбутнє.

  райдуга(й), морів(р), річок(р),   камінці(ц),   радісних (д), променів (н), прояснюється(н, т, с), раніше(н)