Будь-ласка іть з характеристикою роксоляни з тексту осипа назарука

  роксоляна - головна героїня твору осипа назарука. роксоляна, що була до потрапляння до гарему султана сулеймана разюче відрізняється від роксоляни - жінки султана та могутньої султанки.   настуня лісовська - дівчина із села, наділена красою, розумом та великим серцем. саме це зачарувало молодого султана у тоді ще звичайній дівчині. вона говорила на диво обдумано, щиро. настя нічого не приховувала. її не цікавили великі багатства на пишні розкоші. першим її питанням до сулеймана було "чому в тебе червоні очі? ", що дуже нагадало тому рідну матір. своєю щирістю, справедливістю, розсудливістю та холодним розумом вона завоювала султана.   але погані відносини з іншими дівчатами з гарему, сувора атмосфера сильно вплинули на характер дівчини. роксоляна вже не була тою щирою настею з зацікавленими очима, повними розуму. тепер ці очі стали холоднішими за лід. вона прибирала з свого шляху усіх, хто їй заважав. нещадно досягаючи своїх цілей вона маніпулювала султаном. завдяки їй країна брала висоти, а в історіювона увійшла як могутня султанка тарішуча жінка з важким минулим

Осип назарук зобразив жінку, яка відреклася від усього рідного й дорогого їй заради кохання. письменник більше цікавився внутрішнім світом насті-хуррем, що робить його роман особливо цікавим. війна між султаншею хуррем і українкою настею, на думку назарука, закінчилася поразкою останньої. коли вона вирішила вбити сина сулеймана, настя підкорилася долі хуррем.

Ні в кого не викликає сумніву те, що Василь Симоненко, стільки років незаслужено забутий своїми співвітчизниками, мав талант надзвичайної сили, був людиною неординарною, поетом, вірші якого вражають своєю красою, силою почуттів, глибиною думки і світосприйняття. Хіба не є дивним, що хлопець із полтавського села зміг стати поетом, творами якого захоплюються люди різного віку, соціальної приналежності, різної освіти? Він залишив після себе величезний скарб — твори, пройняті любов'ю до всього того, що є святим для людини. Батьківщина, мати, рідна мова, земля, народ — слова, що зігрівають душу у найтяжчі часи життя.

Ще з дитинства мені відома поезія "Лебеді материнства", яка за своїм звучанням нагадує мамину колискову:

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Перед нашою уявою постають казкові образи дитинства, коли весь світ здавався чарівним і загадковим:

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Поезії притаманні класичні українські образи: мати, син, верби, тополі, біла хата — усе те, що супроводжувало українців з дитинства впродовж усього життя. Твір пройнятий любов'ю матері, її переживанням за долю сина. Поки він ще такий маленький, мати сама може захистити його, але у майбутньому на її дитя чекають небезпеки, тривоги, зради...

У цій колисковій дуже міцно переплелися ніжність і материнська зажура із твердим і беззаперечним твердженням:

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У цих рядках, на мою думку, виражено одну з життєвих концепцій Симоненка, поета-громадянина, людини, яка усвідомлює своє коріння, обов'язки перед рідною землею і своїми співвітчизниками. Хто із нас може заперечити ці слова? Адже Батьківщину, як і матір, не вибирають, тому необхідно любити й шанувати її, яким би складним не було життя. Компроміси тут недоречні.

Я вважаю, що це один із найкращих творів нашої літератури, який не може залишити байдужим нікого. Особисто мене він надихає на приємні, теплі роздуми. Думаю, такий вірш могла написати людина з великими творчими здібностями та гарячим серцем.

Объяснение: