Твір на тему: чому плаче берізка весною?

Серед густого високого сосняку росла тендітна берізка. як вона сюди потрапила знав хіба старий дятел, бо він знав усе. інші тільки здогадувались: можливо вітер заніс сюди зернятко, а може то птахи, несучи на своє нове гніздо гілку в дзьобі, привітались із сусі під час польоту. як би там не було, а виросла вона саме тут серед міцних товстокорих сосен. ті, можливо, із благородства, помітивши що вона така маленька, тонкокора і тендітна – розступились, найбільше світла молодій сестриці, тому навколо берізки була невеличка галявина. всі в лісі полюбили берізку, за її незвичайні білокорі гілки. навіть галасливі сороки злітались сюди посперечатись у кого з них біліші боки і кому більш пасує посидіти на цих білесеньких вітах. сосни затуляли її від холодних злих зимових вітрів і вона зростала красунею. будь хто мандруючи лісом не міг не замилуватись помітивши її.    ні в кого не піднімалась рука образити красуню. в той день було сонячно, люті сніжні місяці уже минули і до лісу завітала весна. сніг потемнів просів і в деяких місцях уже грілись на сонці темні лисини землі, вкритої прілим листом.    берізка мружилась проти сонця, підставляючи лагідному промінню свої ніжні віти. вона дуже любила весну: гамірливу, веселу, радісну, що приходила на зміну зимовій тиші.    заслуховувалась гомоном дрібного птаства, дзижчанням    пробуджених теплом комах берізка привітно махала білими гілками першим    ключам гусей, що повертались із вирію. вони пролітали зовсім низько і голосно кричали над лісом. все наповнювалось новими невідомими весняними пахощами. несподівано, десь із глибини лісу, до берізки долинули звуки кроків по мокрому розлізлому снігу і тріск гілок. лісом ішла недобра людина.    чому саме недобра? від неї навкруги розходилось недобро . уся її одежа, постава і погляд виділяли недобро. сірий плащ, застебнутий під саму шию, сіра плетена шапка натягнена на самі очі, чорні гумові чоботи, жовте загострене обличчя, тонкі губи, маленькі злі очі з колючим поглядом. все свідчило в цій людині вмерла любов. вона йшла по лісі і щось постійно бубоніла собі під ніс. недобра людина не любила весни, не любила нічого красивого живого, та й нічого на світі вона не любила. тримаючи в руках палицю, вона іноді зупинялась і з люттю збивала сухі сучки із молодих сосен. навіть гамірливі птахи притихли на вершечках взрівши недобру людину. - яка паршива ця погода. ненавиджу цей мокрий сніг. ніде немає порядку! гілки чіпляються за плащ. сосни ростуть не . не має порядку ніде. а це ще, що за деревина? всі сірі, а вона біла! що краща за всіх? недобра людина підійшла до берізки і кілька разів труснула, намагаючись зігнути красуню. потім вдарила палицею по корі. - куди дивляться лісники, чому не зрубають? ну немає в нас ніде порядку! навіть в лісі не можна відпочити. недобра людина набрала в жменю мокрої землі й заходилась вимазувати білий стовбур. потім підстрибнула, вхопила кілька ніжних гілок, зі злістю відломила і кинула на сніг. із ранок потік сік. недобра людина спробувала сік на смак. - гіркий, тьху! не ма порядку! – хляпаючи по розкислому снігу своїми здоровенними чобітьми недобра людина пішла собі далі. а берізка заплакала. і плакала вона не так від болю, хоча поламані гілки дуже боліли, як від образи. для чого, для чого було тій людині так вчиняти з нею? тільки тому що в неї білі гілки? нащо було ламати, хіба ж вона заважала їй пройти, чи не було інших сухих гілок? але ніхто не чув плачу берізки. та якби недобра людина і почула берізку, то не змогла б відповісти, бо й сама не знала для чого вона це зробила - просто вона була недобра. сльози текли, капотіли із зламаних гілок на посірілий сніг і сльози ті були дійсно гіркі. берізці було гірко, вона не розуміла, як можна в такий весняний погожий день робити зло. її сльози нестримно капотіли вимиваючи в талому снігу ямки. і тут, там під прілим листом, куди збігали берізчині сльози щось заворушилось. злежаний лист піднявся і звідти визирнули тендітні білі голівки. за кілька хвилин поляна навколо берізки вкрилася чарівними білими пахучими квітами. їх голівки на тонесеньких шийках дзеленчали, ніби дзвоники. -    чому так гірко, навколо ж весна? не плач красуне, ми виросли із твоїх сліз, щоб звеселити тебе. щоб першими привітати з весною. відтепер кожна людина навіть недобра побачивши нас посміхнеться і в неї на душі розтане, отой злий, холодний камінь.     вся галявинка знову наповнилась весною. берізка посміхнулась, їй уже не боліли свіжі рани і вона щедро поливала квіти своїм, уже солодким соком.

Я б хотів описати вам мій робочий день. Усі ці дні схожі один на одного.

У будні я зазвичай встаю о сьомій. Я роблю гімнастику. Потім я мию своє обличчя і руки й чищу зуби. О пів на восьму я готовий снідати. Я люблю мати швидкий легкий сніданок. Після сніданку я відправляюся до школи.

Моя школа поблизу мого будинку. Дорога до школи займає 10 хвилин. Мої уроки починаються о 8:30 і закінчуються близько 15:00. Шість або сім уроків на день — звичайний розклад. Двічі на тиждень я залишаюся в школі після уроків, щоб грати в баскетбол.

Коли я прибуваю додому, я обідаю. Потім я трішки відпочиваю. Іноді я читаю книгу або говорю з моїми друзями по телефону.

Після цього я починаю виконання моїх домашніх завдань. Двічі на тиждень я відвідую приватні уроки з математики для того, щоб поліпшити мої знання.

Як правило, я закінчую виконання свого домашнього завдання близько 11 години. Але один день на тиждень не такий навантажений. Це четвер. У четвер я зазвичай допомагаю моїй матері. Іноді, я роблю покупки або забираю одяг з хімчистки.

Я зазвичай вечеряю о 8 годині. Потім я продовжую працювати. Об 11 годині я йду спати.