Слитрой. моё впечатление о рассказе анна на шее. заранее .

Рассказ ивана сергеевича тургенева “муму” меня поразил. когда герасим убил собачку, я не могла сдержать слез. а как же было тяжело ему самому! ведь он вырастил муму из маленького щенка. это единственное существо, которое любило герасима, да и он успел привязаться к собачонке. но герасим был крепостным и вынужден выполнять все приказы и капризы своей госпожи. я себе вопрос: “почему же герасим не ушел в деревню с муму? ” он не посмел ослушаться барыни, но и не захотел жить в доме, где распоряжаются жестокие и бесчеловечные люди. а барыня опять нашла виноватых, чтобы выгородить себя.  крепостное право унижало не только крестьян, но губило и самих помещиков, приучало их к безнаказанности.  в рассказе тургенева “муму” мы видим барыню, которая думала только о себе, своем покое, а другие люди должны были ей угождать, выполняя любую ее прихоть. против такого порядка вещей выступает писатель. он был честным человеком и не мог мириться с крепостным правом.vladis8

Спершу, розглянемо нещасного рицаря, як нещасного божевільного, що блукає по світу задля вгамування своїх рицарських фантазій та поривів . з одного боку дон кіхот заслуговує на співчуття, так як людина не при собі, і тільки шкодить цьому світові(у чому невинний, і отримує на горіхи). це, постать дон кіхота з темного боку, але ж.. з іншого боку, головний герой роману сервантеса заслуговує на величезну повагу, так як людина має свої мрії, свій, чудовий, внутрішній світ, йде впевнено до своєї "мети", і вірить у свою мету. я для себе обираю другий варіант тлумачення образу дон кіхота, адже його характеру притаманні такі риси, які майже усі люди сьогодення втратили, і повернути вже не в змозі мені дуже симпатичний образ доблесного лицаря дон кіхота. якби не було на світі таких людей, наше життя було б набагато біднішим.