Чому я раджу своїм друзям прочитати повість а. дімарова "блакитна дитина"? іір на 1 сторііз

Коли мій син приносить незадовільну оцінку, дружина запитує з трагедійними нотками в голосі:   — це що це таке? !   і тиче пальцем у сторінку щоденника, де стоїть «двійка» або навіть «трійка», схожа на злющого шершня: така ж маленька голівка, таке ж велике, хижо націлене черевце з гострим жалом на кінці. тож дружина тиче пальцем у того шершня так, немов хоче зігнати його зі сторінки щоденника, і все допитується:   — що це таке, я   син мій — ані слова у відповідь. тільки палахкотять відстовбурчені вуха. чого вони в нього такі великі й червоні? невже і в мене колись були отакі? не добившись відповіді на перше питання, дружина переходить до іншого:   — розказуй, що ти там накоїв?   цього разу голос у неї такий, наче вона запитує: кого там зарізав?   обличчя сина приходить у рух. часто скліпують повіки, посмикуються щоки, розтуляються й затуляються губи, посіпується гостреньке підборіддя, а розвихрений непокірний «півник» на голові стирчить наївно й беззахисно.  — ми, я, ну, бі — починає мій син видушувати із себе слова. — а тоді,   — на чому каталися?   син мій здивовано дивиться на маму: як вона не розуміє найелементарніших речей! на чому ж іще можуть кататися порядні хлопці, як не один на одному!   — далі! — суворо вимагає дружина, не без підстав підозрюючи, що це ще не все.  — ну, сів на олеся, а він навіз   — на що навіз?   — на на параску михайлі  — о   — вона, мамо, не впала! — додає швиденько син. — тільки побі  — ще б не побігти! два отакі белбаси врізались у спину! чи у тебе є що в голові?   син цього не знає, тому й мовчить.  — а ти чого мовчиш? поговори хоч ти з ним, бо він на мене уже й вухом  не веде!   це вже до мене.  я швиденько гашу цікавий вогник у очах (мені страх хочеться довідатись, як швидко бігла параска михайлівна! ) і, набравши якомога строгішого вигляду, кажу:   — це — недобре! це дуже, сину, недобре!   — твій тато ніколи такого не робив! — вставляє дружина для зміцнення мого авторитету.  син швидко зиркає на мене, і я читаю в його очах чи то здивування, чи то співчуття.  — так, не робив, — видушую я із себе.  а бабуся, яка самовіддано любить онука, додає, зібравши обличчя в молитовні зморщечки:   — твій татусь, коли був отаким, як ти, ніколи не .  — і приносив додому відмінні оцінки! — додає дружина.  — усі вчителі не могли ним   — бо він не був хулі  — він спокійно сидів на   — і не завдавав учителям жодних прикрощі  мій син усе нижче клонить голову. блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею та мамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи сніжно-білими крильцями, сяє рожевими щічками і докірливо дивиться на забіяку повними всіх на світі чеснот голубими очима.  — ну, йди, — зжалюється врешті над сином дружина. — йди і постарайся  хоч трохи бути схожим на тата, коли він був отаким, як ти!   у бабусі, моєї старенької мами, при оцій фразі починають підозріло посіпуватися губи, а я опускаю очі: мені здається, що зараз у мене точнісінько такі вуха, як у сина, — ліхтарі ліхтарями.  син, важко зітхнувши, йде роздягатися. він уникає мене поглядом, і я його добре розумію. адже коли б оця блакитна дитина залетіла багато-багато років тому в наш п'ятий «б» клас, вона не вирвалася б звідти живцем. а якщо й вирвалася б, то з обдертими крилами. і найбільше отого блакитного пір'я, звичайно ж, лишилося б у моїх жменях!   увесь той день, до пізньої ночі, не давала мені спокою ота блакитна дитина. і я врешті-решт зрозумів, що не спекаюся її, поки не розповім усієї правди.  усієї до кінця.  отже, про блакитну дитину. 

Ведущее место в развитии книгопечатания занимали Галичина и Волынь. Во Львове и Остроге работал первопечатник Иван Федоровю Уже в XVI веке Львов стал значительным центром книгопечатания. Здесь, кроме бра АТСК, действовали еще несколько типографий: Михаила Слезки (1638-1667), Арсена Желиборского (1644-1646), Иосифа Шумлянского и монастыря св Юра (1687-1688 и 1700) В последней из них Иосиф Городецкий, известный и как печатник и путешественник в страны Ближнего Востока, в 1700 г выпустил 'Ирмологион' - первый у восточных славян нотный печать Но книгопечатание развивалось и вне Львовоа Львовом.

Это все первые. Удачи!