Визначте назву твору, автора і героя, якому належить фраза: «як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»: а) остапу мандриці (м. коцюбинський, «дорогою ціною»); б) михайлу решету (в. дрозд, «ирій»); в) герасиму калитці (і. карпенко-карий, «сто тисяч»); г) стефану дропану (о. назарчук, «роксоляна»).2. комедія — це: а) невеличкий епічний твір (різновид оповідання), характерними ознаками якого є незвичайна життєва подія, напружений розвиток дії й несподівана розв’язка; героїв небагато, увага зосереджена на розкритті переживань і настроїв дійових осіб, як правило, відсутні описи; б) епічний твір середнього розміру, в якому змальовано життя одного чи кількох героїв тривалого або важливого за подіями часу; займає проміжне місце між оповіданням і романом; в) драматичний твір (п’єса), у якому характери, конфлікти, звички, дійові особи постають у смішних комічних формах; г) невеликий твір, в якому один актор виконує кілька ролей, змінюючи свою зовнішність або перевтілюючись у різні образи.3. якої масті був кінь шептало, повернувшись до стайні після прогулянки (в. дрозд, «білий кінь шептало»)? а) сірої; б) білої; в) бурої; г) сріблястої.середній рівень4. стисло опишіть, за яких обставин загинула соломія (м. коцюбинський, «дорогою ціною»)? 5. яким чином невідомий обдурив калитку (і карпенко-карий, «сто тисяч»)? 6. стисло опишіть, як настя лісовська потрапила у гарем до сулеймана пишного (о. назарук, «роксоляна»)? достатній рівень7. виконайте одне із завдань: а) доведіть, що на образах остапа і соломії (м. коцюбинський, «дорогою ціною») втілено волелюбність українського народу. наведіть переконливі приклади з твору.б) обґрунтуйте фразу, яка стосується герасима калитки, головного героя комедії і. карпенка-карого «сто тисяч»: «земля — його мета, гроші — його засіб».в) як ви вважаєте, як спромоглася українська дівчина-бранка досягти такого високого становища в османській імперії (о. назарук, «роксоляна»)? високий рівень8. напишіть твір-мініатюру на одну з тем: а) «вінець нев’янучої слави роксоляна» (за повістю о.назарука «роксоляна»).б) «свобода і неволя у твору в. дрозда "білий кінь шептало”».в) «без душі легше, як без грошей» (за комедією і. карпенка-карого «сто тисяч»).

1в 2 а 3 а 4соломія потонула в річці 5 невідомий продав не справжні карбованці. 6 її захватили турки та продали сулейману 7 б  зовсім засліплений жадобою до грошей, тому легко стає жертвою досвідчених шахраїв-фальшивомонетників. зажерливість до накопичення грошей і землі становить основний зміст образу калитки. герой не гребує ніякими способами нажитися, нерідко за рахунок руйнування господарства бідних селян, що через злидні тікають із села, і дрібних поміщиків. земля — його мета, гроші — його засіб. із цих двох речей складається його уявлення про життя. від однієї тільки уяви про докуплений шмат землі в калитки «диханіє спирає». скупиться по-людськи поїсти, сам працює і не дасть відпочити й навіть наймитам. вівтар своєї жадоби калитка готовий покласти не лише свої сили й життя, але й майбутнє власного сина. його скнарість переходить усі межі. він спекулює навіть релігійними поняттями і принципами. у робітника він забирає половину хлібини, мовляв, «гріх у неділю снідать». коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, каже, що «худобу ганять в празник гріх». і авторитетно додає: «блажен чоловік, іже скоти милує». його справжня «філософія» шита білими нитками: «скотина гроші коштує»

Українська проза другої половини XIX ст. засвідчує тематичне багатство та розширення проблематики. Письменники-реалісти відображають складність і строкатість нових суспільних процесів. Закономірно, що в центрі художніх творів постають будні пореформеного села. Ідеться про соціальне розшарування сільського населення і його наслідки в долі людини: руйнування моральних засад у родині, поява безземельного селянства і нових сільських багатіїв, фінансове й моральне банкрутство вчорашніх поміщиків, початок пролетаризації селянства.

Проблему руйнування родинних зв’язків на ґрунті дрібних майнових інтересів Іван Нечуй-Левицький розгорнув у соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім’я».

Починаючи із 70-х рр. XIX ст. у прозових творах гається зміна принципів характеротворення. У творах Панаса Мирного, Івана Франка, Бориса Грінченка вже немає традиційної для, скажімо, Марка Вовчка опозиції: пани-кріпосники - аморальні визискувачі, селяни - безпомічні й безмовні жертви.

У прозі другої половини XIX ст. акцентовано морально-психологічну проблематику. Письменники-реалісти висвітлюють докори сумління героя за вчинені злочини. Так, Панас Мирний у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» психологічно переконливо змалював процес душевної спокути як головного героя Чіпки Варениченка, так і другорядних персонажів: «А може ж, воно й гріх так робити?.. Може, за все те оддячиться, хоч не на сім, то на тім світі!» (Тимофій Лушня).

«Се вже не та поетична, подекуди аж переборщено поетична та квітчаста мова Марка Вовчка, не штучна, силувана, академічно неповертлива мова Куліша, - се переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом».

Іван Франко

Проблема драматичного, а часом трагічного становища української жінки, яку в 1860-х рр. актуалізувала у своїх оповіданнях Марко Вовчок, поступово трансформується в проблему жіночої емансипації, про яку так виразно заявляє Павло Радюк («Хмари» Івана Нечуя-Левицького). Іще потужніше ця проблема постала в прозі 80-90-х рр. XIX ст. у творах Олени Пчілки, Івана Франка та Михайла Павлика.

Українська проза другої половини XIX ст. прикметна й тим, що все частіше в епіцентр художнього зображення потрапляє проблема різночинної інтелігенції та з’являється національна інтелігенція: «Хмари» (1874), «Над Чорним морем» (1890) І. Нечуя-Левицького, «На дні», «Перехресні стежки» (1900) І. Франка. Письменники створюють галерею позитивних образів інтелігента-народника, «нового чоловіка», який ставить перед собою шляхетне завдання - підвищення освітньо-культурного рівня селянства.

Нові соціальні колізії та новий об’єкт зображення, відповідно, потребував і нових засобів художнього відтворення. Зазнає змін і характер оповіді: замість форми Я-оповідач (перша особа однини), письменники вдаються до форми третьої особи. Зменшується роль і значення повчальності, поглиблюється авторська присутність і психологізм.