Худажня своєрідність оповіданя марка вовчка максим гримач

Оповідання «максим гримач» входить до збірки «народні оповідання», поява якої в 1857 році стала важливим етапом розвитку української літератури. не дарма т. шевченко назвав письменницю «зоренькою святою», «силою молодою», «донею», «обличителем жестоких людей неситих». в оповіданнях збірки талановито змальовано правдиві хвилюючі картини життя народу за умов кріпацтва. усі твори відзначаються простотою сюжету й надзвичайною майстерністю зображення.  в оповіданні «максим гримач» виклад ведеться від першої особи, це ніби розповідь людини, яка особисто знала персонажів. такий прийом використовується в усіх творах «народних оповідань». зазвичай, ця особа — жінка, яка пригадує події, співчуває героям. мова оповідача проста, народна, насичена порівняннями, повторами. такий виклад надає зображуваному ліричного забарвлення, робить розповідь інтимною. портрети героїв змальовані лаконічно, переважно у формі традиційних для народної творчості словесних образних означень, емоційних окликів і запитань. так, наприклад, катря — «дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна», а семен — «уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл». старий тримач постає як «повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий! »  притаманними народній творчості є прикметникові означення, що використовуються в творі: «синій дніпро, «зелений барвінок», «ніч темна-темна». природа співзвучна з настроями й переживаннями героїв. коли закохані були разом, «як любились із семеном, місяць зійде — він і пливе до неї». коли ж катря, тяжко переживаючи загибель коханого, іде до дніпра, «на самому березі верба — аж геть попустила віти на воду». картини природи підсилюють драматизм ситуації, трагічність долі нещасної дівчини, емоційно впливають на читача. це оповідання певним чином наближається до народної поезії, у якій образи природи зазвичай виступають не у вигляді розгорнутої картини, а у формі виразних, лаконічних, влучних порівнянь.  бажання старого гримача мати зятя вільного, не наймита, «щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь — от якого! » примушує закоханих чекати, поки семен стане вільним козаком, спроможним утримувати родину, мати власне господарство. вирушаючи з іншими козаками в путь, він обіцяє катрі, що, як «зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля — я припливу до тебе, припливу не наймитом — вільним козаком, катре! » однак не судилося дівчині дочекатися свого семена. під час шторму хлопець гине, так і не одружившись із коханою. спересердя, не в силах стриматися, катря вигукує: «тепер уже вільний козак мій жених, тату! вільного собі зятя дождали! » символічним є те, що згорьована дівчина плете віночок із червоного та білого маку, адже в народній поезії цвіт маку пов'язаний з ідеєю молодості й краси, а також зі сном і смертю, про що свідчать фразеологізми української мови «як маків цвіт» — красива, гарна, «сісти маком» — загинути. часто в українському фольклорі квіти маку означають пролиту кров.  убравшись немов до шлюбу, катря йде на берег дніпра, де колись зустрічалася з коханим, і кидається в річку. в оповіданні немає маніфестації авторської думки, прямого засудження соціальних явищ тогочасної дійсності, однак зрозуміло, що саме вимушена розлука, викликана справедливим бажанням стати вільною людиною, не наймитом, стає на заваді шлюбу, а зрештою, і призводить до трагічної загибелі парубка.  оповідання «максим гримач» є оригінальним художнім твором, викладеним у формі живої розповіді, що свідчить про глибоке й всебічне знання авторкою життя, звичаїв, традицій українського народу. 

Объяснение:

Gdygvduy dggvhsyf duds tabby in the most popular fashion 3PM