Если бы вы, граждане современной россии, оказались на месте римского сенатора, кого и почему бы вы поддержали - гракхов или их

Ябы поддержал гракхов поскольку именно они бедным римлянам не имеющих собственной земли.они забирали часть земли у богатых и отдавали её нищим,тем самым давая им шанс на нормальную,прежнюю жизнь.

Реш. 1:   в результате правления ивана грозного было создано постоянное стрелецкое войско, которое встало на постоянное вооружение страны. оно просуществует впредь до петра 1. дополнительное : биология: що таке двобічна симетрія? реш. 1:   це коли тварину можно поділити на дві частини дополнительное : українська література: що із життя однолітків вразило за творем блакитна дитина реш. 1:   коли я побачив назву повісті анатолія дімарова «блакитна дитина», тотрохи здивувався. дійсно, хіба може дитина бути блакитного кольору? «мабуть, фантастика», — подумалося мені. але насправді виявилося, що цейтвір — чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослої людини про своєдитинство. коли син письменника приходить додому із двійкою чизауваженнями вчителя в щоденнику, то бабуся та мати, дорікаючи йому, зі’виховною метою» розпові, яким слухняним та розумним ріс батькохлопчика. влакитна дитина — це ангел, якась ідеальна дитина, певно, якареально й не існує: «блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею тамамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи сніжно-білими крильцями, сяєрожевими щічками й докірливо дивиться на забілку повними всіх на світічеснот голубими очима».проте батько-пі чомусь стає трохи ніяково, як і йогосинові-бешкетнику, у нього також палають вуха від сорому: «адже коли боця блакитна дитина залетіла багато-багато років тому в наш п’ятий «б»клас, вона не вирвалася б звідти живцем. а якщо й вирвалася б, то зобдертими крилами. і найбільше отого блакитного пір’я, звичайно ж,лишилося б у моїх жменях! »розповідь починається з метафоричної притчі про чарівний містокпам’яті. місточок провисав над безоднею, і по один бік жила людина, а подругий було все, що потрібно їй для життя. і жити б людині вічно, коли бмісточок не вужчав з кожним днем. стурбована, щоразу набирала людинавсе більше припасів. але чим важчою ставала її ноша, тим вужчим —місточок. автор говорить, що він також стоїть над такою «прірвою», а потой бік — прожиті роки: «і доки не щез місточок моєї пам’яті, будуходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа». аленевблаганний час віддаляє автора від нього ж самого, коли він бувхлопчаком… отже, із теплотою анатолій дімаров перекидає місток іздорослого життя в дитинство, яке припало на важкі воєнні та післявоєнніроки. переходить через місточок і знову опиняється в дитинстві — змолодою мамою, молодшим братом, друзями.статків у родини не було. мама — вчитель, зарплатня невелика, але вприміщенні є етажерка з книжками та зошитами. толя любить читати,учитель навіть поставив йому двійку через те, що хлопецьчитав на уроці «тараса бульбу», уявляючи себе лицарем. навесні хлопці,не зважаючи на небезпеку, катаються на кригах, майже всі літні канікулипроводять на річці — купаються, ловлять рибу та раків. автор навітьвисловлює цікаву, на мій погляд, думку про те, що люди, які виросли наберегах таких чистих і веселих річок’, не можуть бути злими й похмурими.а ще діти катаються на конях, ганяють по лісу, роблять набіги на чужігороди та садки! мене вразив епізод, коли толя з приятелем ваньком, вирішивши налякатидівчат, бере до рота жабеня. але, злякавшись, завуча, випадково ковтаєжабку. ночами хлопчик прислухався: чи не стрибає вона у нього в животі. ісміх, і гріх, як то кажуть! з теплотою герой розповідає про своїх учителів: павла степановича,віктора михайловича, галину іванівну. останнім двом хлопці-бешкетникинавіть одружитися: обкидали зіпсованими яйцями залицяльникавчительки, і та була змушена йти на виставу з віктором михайловичем.через місяць вчителі побралися. але з найбільшою любов’ю анатолійдімаров згадує свою люблячу матір. між дітьми та мамою склалисядовірливі, щирі стосунки. вона, на відміну від односельців, ніколи нелає та не б’є своїх синів. із гордістю толя каже: «моя мати найкраща всвіті! »отже, толя — не блакитна дитина, не янгол. це звичайний хлопець, ушкільному житті якого було багато пригод — веселих і не дуже. звісно, щоанатолій дімаров, пам’ятаючи, яким він вбув у віці свого сина, кращерозуміє власну дитину. адже за розвагами та бешкетами він помічав ужитті важливі речі й цінував їх: уміння мріяти, товаришувати,відповідальність за молодших і слабших, прагнення до добра йсправедливості, тонке відчуття краси природи, почуття гумору.