Скласти вітальну листівку з займенниками ви,вас (і т.д)

Шановна людмила петрівна! маю честь запросити вас на свято восьмого березня! ви, як найкраща вчителька нашої школи просто повинні прийти на це свято!   свято буде проходити о 15: 00  у актовому залі, звичайно, 8 березня. у програмі плануються різні конкурси, виступи та дарунки усім завітавшим до нас жінкам. ви можете запросити своїх друзів або родичів, ми будемо раді усім! чекаємо на вас,             ваш люблячий клас 8-а.

—    мамо, нам сьогодні таке є завдання задали, — гукнула я до мами, щойно переступила поріг дому, повернувшись зі школи.  — яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона.  —    я маю написати твір про те, ким я хочу стати.  —    це чудово. і ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама.  —    не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я.  — нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. а хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем?   — авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я.  — так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. там жила моя двоюрідна сестра валя і менший братик іванко.  —    це та тітка валя, що на полтавщині живе?   —    так, саме вона. разом із нею ми гралися "в лікарню". виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. дуже захоплювала нас ця гра.  —    і що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я.  — та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. а одного разу ми з валею ви¬рішили зробити операцію. вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. звичайно, все було лише грою.  за лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. тут ми й відкрили хірургічне відділення. валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? саме цієї миті до нас зазирнула тітка галя, валина мама.  — ой, лишенько! що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона.  —    у нас тут лікарня, — дружно відповіли ми.  — а ніж вам навіщо? — зжахнулася вона.  — та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми.  — я вам покажу операцію! це ж треба таке вигадати!   -   але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. та все ж таки нам дісталося на горіхи. тепер, коли я вже доросла і сама стала  матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка галя, побачивши тоді нас. а нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама.  насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!