Твір - роздум. чи можна заради успіху кривити душею ?

Укожної людини є своя мета в житті і своє уявлення про успіх. для кого успіх – це матеріальний достаток, а для кого це, перш за все, досягнення гармонії з самим собою і природою. на мою думку, успіх повинен приносити задоволення. а чи принесе він бажаного, якщо досягати його не правдивим шляхом, а обманюючи людей або підлещуючись до них? думаю, що ні. тобто, заради справжнього успіху не можна кривити душею і намагатися знаходити компроміс з власним сумлінням          яскравим прикладом   залежності результату від способу його отримання є трагікомедія івана карпенко-карого «сто тисяч». головний герой твору - герасим калита, -  намагаючись примножити свої статки, зраджує своєму сумлінню і вдається до злочину. він, усвідомлюючи всю сутність нечесної справи, погоджується на угоду про отримання фальшивих грошей. а потім же, сам втрапляє до паски злодіїв: гроші він не отримує, а ще й втрачає своїх п'ять тисяч. цей приклад показує те, що нечесний шлях до також нечесного успіху.            в звичайному житті, а не на сторінках книг, випадки досягання успіху нечесними шляхами вже встигли стати чимось буденним. винятком не стало і моє життя. один час, бачачи перед собою високу мету, я намагалась знайти найлегший шлях її здобуття. прямуючі до цілі, я намагалась використовувати багато існуючих методів, серед яких були і хитрощі, і лицемірство, і лестощі. але я дуже швидко стала помічати закономірність - чим гірші методи, тим менше задоволення приносить успіх, навіть якщо він досягнутий у повній мірі. після таких вчинків, моє сумління не залишало в спокої душу ні на мить. тоді я почала шукати, хоч і складніші, але правильні шляхи. і хочу запевнити кожного, що це дійсно дозволило мені повною мірою отримувати задоволення від справи і її успішності.      отже, щоб досягти успіху потрібно боротися і здобувати, виявивши наполегливість і правдивість, не стаючи до боротьби із власним сумлінням.   шлях до успіху, без сумніву, повинен бути чесним: інакше отримане й успіхом не назвеш. тому так важливо з самого початку стати на вірний шлях, щоб потім не шукати втраченої дороги. 

Перед мною картина   монастирського "запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань.  сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас.  картина а. монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас сво\ життя, щоб ми жили вільно.