Яким я уявляю героя твору "дорогою ціною" м. коцюбинський?

Героїко-романтичне оповідання "дорогою ціною" м. м. коцюбинський написав у 1901 році, коли минуло вже сорок років з часу надання волі кріпакам. події ж твору розгортаються у тридцятих роках xix століття, за тридцять років до її проголошення. але сучасникам письменника були близькі страждання та поневіряння героїв оповідання, бо в україні, звільненій від кріпаччини, розпочався новий етап боротьби з експлуататорами. і за перемогу на цьому етапі історії нації багатьом доводилося платити дорогою ціною.  що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? це - власне життя! коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. і це стосується не тільки героїв оповідання - остапа та соломії, здатних на все заради волі. я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. у уяві м. коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося".  як же треба було настраждатися у кріпаччині, як же треба було вірити у здобуття волі, щоб заради неї мужньо йти до мети через страшну небезпеку! стрілянина, блукання соломії у комишах, пожежа у плавнях, зустріч пораненого остапа з голодним вовком, бій на дунаї з турками, загибель соломії - все це та дорога ціна волі, гідності, щастя.  найвищу ціну заплатили герої м. коцюбинського за волю, за щасливе життя. сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.

Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора.  перший жмуток  розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена: не знаю, що мене до тебе тягне,  чим вчарувала ти мене, що все,  коли погляну на твоє лице,  чогось мов щастя й волі серце прагне. спочатку дівчина - об'єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння   неможливості бути разом - покору долі: жиймо! кожде своїм шляхом  йдім, куди судьба провадить!   здиблемось колись — то добре,  а як ні — кому се вадить? («я не надіюсь нічого») але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори: може, сміх твій нинішній,  срібний та дзвінкий,  стане в твоїй пам'яті  за докір гіркий («не минай з погордою»). у другому жмутку  любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. у цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів: золоті зорі в небеснім морі  моргають серед ночі,  та над всі зорі внизу і вгорі —  її чорнії очі («зелений явір, зелений явір»). та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу: я не тебе люблю, о ні,  люблю я власну мрію,  за неї смерть собі зроблю,  від неї одурію