Твір роздум: "війна в моїй родині"

Сліди війни в моїй родині про фронтовиків, які пройшли всю війну й зустріли перемогу біля стін рейхстагу сказано дуже багато, зібрано й записано безліч цікавого, героїчного матеріалу. та чомусь рідко ми згадуємо тих бійців, яких ворожі кулі і снаряди зробили каліками в перші ж дні війни. які відчули на собі розпач відступів, гіркоту поразок. через каліцтва, отримані в перших сутичках з фашистами, вони не змогли взяти участь в великому переломі, який стався під сталінградом, а тим паче дійти до берліна і насолодитися п'янким почуттям перемоги. хотілося б розказати про людей, які, на мою думку, заслуговують на нашу пам'ять і повагу та показати це на прикладі життя мого прадіда гончаренка анатолія єрофейовича. гончаренко а.є. народився 5 березня 1919 року в селі вербівка в хліборобській родині гончаренків єрофія та марії. анатолій був старшим із восьми дітей. сім'я жила бідно. чоботи були одні на всіх та й окремий одяг носили по черзі. про голод 1932-33 років тринадцятирічний анатолій запам'ятав   дуже добре. з горем пополам хлопець закінчив шість класів і пішов працювати в місцевий колгосп ковалем. весною 1937 року був призваний до лав радянської армії. службу розпочав на кордоні з латвією рядовим солдатом. військову присягу прийняв у січні 1939 р. пройшовши навчання по підготовці молодшого командного складу, отримав звання старшого сержанта. з травня 1939 р. по червень 1940 р. був командиром відділення на прикордонній заставі. війну зустрів у званні старшини . про початок війни прадід згадував так:                   усе трапилося на світанку. антон крізь сон почув жахливий і такий знайомий звук. знайомий, бо напередодні разом з товаришами чув його далекий відгомін. а тепер так близько! а тільки вчора командир перед строєм виголосив: "не панікувати! війни не буде! не вірте підступним чуткам".                       швидко зіскочивши з ліжка, антон почав одягатися. оглянувся: навкруг вирувала паніка. напівроздягнені бійці хапали зброю і вибігали надвір. не діждавшись командира, антон теж попрямував за всіма. жах охопив хлопця: земля стугоніла від вибухів, здіймалася вогненними кусками і опадала, накриваючи вбитих і поранених. переборовши розпач і страх, він почав діяти. насамперед зупиняв бійців, охоплених панікою, і наказував  бігти в укриття та збиратися біля командира, адже сам був сержантом і відчував відповідальність за кожного підлеглого. потім, взявши сміливіших, поповз до поранених. багатьох врятувати не вдалося. порахувавши бійців, спроможних іти й нести безпомічних, комбат віддав наказ відступати.                       пайки швидко скінчилися, бо в паніці було захоплено їх дуже мало. поранені просили води. на перев'язки хлопці віддавали спідню білизну. тож було вирішено зупинитися в першому населеному пункті. це було село. так до болю й щему схоже на рідну вербівку, де залишилося семеро братів і батьки. а ще галинка. рідна, єдина, його кохана, задля якої він готовий пройти крізь пекло, якби тільки їй було добре, аби її очі світилися щастям.             німці наступали стрімко. і знову наказ "відступати". йшли без зброї. розпач не давав антону дихати на повні груди. коли зупинилися в якомусь невеличкому містечку і отримали наказ "розташовуватись та відпочивати", він навіть не оглянувся, щоб вкотре порахувати своїх товаришів, бо знав і так: живих залишилось мало. саме число він не хотів промовляти ні в слух, ні подумки.                                 медаль "захисту вітчизни" – 1999 р. прадід прожив довге, але нелегке життя. за це йому низький уклін і щира повага. в лютому 2009 р. гончаренко а.є. помер, не доживши кілька днів до свого 90-річчя.  

ответ:

б - русалки

объяснение: