Что можно написать в сочинение на тему голова профессора доуэля александр беляев

Писатели-фантасты часто пишут романы о новых научных открытиях,которые,как они представляют,будут сделаны в будущем.в этой книге,как мне кажется,основная идея в том,как оживлять людей. а.беляев рассказал о том,как было бы здорово воскресить своего мертвого родственника или друга,и счастливо жить дальше. но люди все рождались бы и рождались,численность населения тоже возросла бы.не хватило бы природных а еще писатель через свою книгу нас о людях,которым нет дела ни до науки,ни до блага общества. эти люди делают открытия во имя своей славы. такие "ученые",преследующие свои цели,настолько опасны,что сметут всё и всех,кто встал на их пути к достижению славы и богатства.       в "голове профессора доуэля" керн убивает голову профессора доуэля,а до этого использует в своих корыстных целях.     и,кстати,в других научно-фантастических романах концовка тоже не всегда счастливая,например: в "машине времени" молодой ученый отправляется в будущее и не возвращается. "человек-невидимка" создал эликсир невидимости,но темная сторона его души погубила его,люди на площади,спасая свои жизни, до  смерти  забили "невидимку" камнями.в "войне миров" началось нашествие марсиан на землю,правда,через некоторое время инопланетяне не выдержали земных условий (в частности не приняли в расчет микробов) и умерли. но до этого они успели убить многих людей,разрушить несколько герой романа-обычный человек,-чудом выжил,и чуть с ума не сошел от одиночества,голода и страха.   любой научно-фантастический роман показывает,что полезны открытия,совершенные в нужное время и на благо общества и науки. это сочинение больше подходит на тему "о чем размышляет а.беляев в своей книге  "голова профессора доуэля". 

Дивлюся в зоряне небо. Воно таке красиве! А скільки яскравих

зірочок сяє! Усі вони можуть про щось розказати, тільки треба їх почути.

Зоря — це чиясь доля. Мабуть, і Шевченкова зоря дивиться на нас із

високого неба. Що може вона розповісти про дитинство Тарасика?

Народився хлопчик у кріпацькій родині. Сім’я жила дуже бідно.

Стара, але біла хата, яблуня біля неї, квітник, верба... Тут і ріс допитливий,  мрійливий Тарасик. Хлопчик любив співати й малювати. А одного разу  захотів знайти ті залізні стовпи, що небо підпирають. Ці всі моменти життя і є золотими зорями дитинства.

Таке високе над Тарасиком небо, та ось одна зірка заплакала. Це померла мама. І заплакало від болю дитяче серце. Через два роки ще одна зірка згасла. То пішов із життя батько. Глибокий жаль сповнив душу  Тараса. І полилися «тяжкі сльози». Навіть зорі заплакали разом з хлопчиком.

Нема батьків, а жити треба. Нелегко сироті у світі. Доводилося

виконувати різну роботу: пасти худобу, мити посуд, носити воду

школярам, допомагати дякові...

У вірші «Мені тринадцятий минало...» поет згадує про цей ранній

період свого життя та про подругу дитинства Оксану. Вона була

справжньою світлою зірочкою. Діти довіряли одне одному, ділилися

враженнями, разом мріяли про краще життя...

Дивлюсь в зоряне небо. Воно красиве й високе! Серед багатьох зірок

яскраво світить золота зоря Тарасового дитинства.