Настала весна. казка про конвалію, продовжити

Казка про конвалії. коли ще звірі говорили, коли пісні співали квіти, коли каміння в ліс ходило, і коли місяць правив світом, історія такая сталась з гуртком сніжиночок відважних. чомусь вона мені згадалась, тож прошу: слухайте уважно. легкий осінній вітерець із хмаркою пухкою грався, то гнав її він навпростець, то мишкою у ній ховався. а в хмарці подружки сиділи - веселі краплі дощові, про літо жваво говорили, про те, як у м’якій траві криштальною росою стануть… або з струмком мандрівниками увесь свій пишний край оглянуть і познайомляться з світами. та не так сталось, як гадалось, бо вітер хмарку розділив. один шматок поніс до лісу і у струмку дощем втопив. а другий морозець щипучий в сніжиночки перетворив, біленькі, ніжні та блискучі. найкрасивіші-диво з див! але все ж подружки-краплинки сказали твердо одна одній, що і струмочок і сніжинки зустрітися весною згодні. струмочок з першим променем розтанув, і понеслись краплиночки до лісу, туди, де крижані сніжинки тануть, на сонячну галявину, узлісся. сніжинки ж протриматись обіцяли до того, як зустрінуться з струмочком, не танути…та, бідненькі не знали, що не закриті від проміння у гайочку. а ось струмок у затінку сховався, куди промінчик сонця не дістав, і так за зиму довго розіспався, що навесні він вчасно не розтав. а сонце на сніжинки припікало, на ліс кидало вогняну косинку, і вогняними шпичками стріляло. але все ж не здавалися сніжинки! вони чіплялись за траву зелену, її , мов намистинки обсідали, і на траві, як дзвоники біленькі вони товаришок з струмка чекали. пройшли роки. так і залишились сніжинки на пелюстках трави тої висіти, ну а тепер конвалії – сльозинки - найкрасивіші пралісові квіти.

Відповідь до загадки: горобці