Твір на чужу роботу дивитися - ситому не бути

Праця все може – за її перемагають труднощі, знаходять рішення проблем, які здавалися тупиками, досягають добробуту.  якщо людина нероба, ледар, її не люблять, не поважають оточуючі люди.  ніхто не хоче мати коло себе друга-ледаря, родича-нахлібника або ж хитрого колегу, який хоче перекласти свої обов’язки на інших.усім, що є в людини, вона зобов’язана праці.не було б у світі великих гарних міст, струнких хмарочосів, якби не наполеглива праця винахідників, інженерів та робочих. так і ходили би пішки та голі – не пошили би собі навіть одягу.

Уповісті «захар беркут» іван якович франко створив образ справжнього народного ватажка, щирого патріота рідної землі.                    у великому гірському селі тухля живе сивий чоловік захар беркут. у тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади.                    цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. саме так говорить про свого батька син захара — максим: «але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її».                    захар беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, захар беркут був правдивим образом тих давні провідників цілого »                    цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «а вже найбільшим добродієм уважали тухольці захара беркута за його лі лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як захар беркут».