Дати характеристику образу устини у творі інститутка

Уповісті «інститутка» марко вовчок відобразила образ простої селянської дівчини устини. тема знедоленого життя жінки-кріпачки вперше нам зустрічається в творах великого кобзаря. а марко вовчок талановито розробила цю тему в прозі. образ устини — це образ українського народу, що відзначається винятковим оптимізмом і здатністю легко сприймати проблеми. устина, головна героїня повісті, життєрадісна попри всі негаразди: «люди дивуються, що я весела: надійсь горя-біди не було, мене й б'ють (бодай не згадувати) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — сміюся». безумовно, що красива й багата душею молода дівчина приваблює читача. досить показовим є той факт, що героїня сприймає навколишню дійсність поетично, їй притаманна спостережливість, уважність до всього, що її оточує. у подружньому житті устина вірна чоловікові, її почуття справжні: глибокі й безкорисливі. простій селянській дівчині притаманне дійсно християнське почуття всепрощення. навіть після тяжких знущань панночки, коли устина захворіла від побоїв, вона не виявляє гніву, а лагідно думає: «таке молоде, а таке немилосердне, господи». вона сама не стає на шлях активної боротьби проти кріпосників, але думками, бажаннями поділяє і підтримує сміливі протести свого чоловіка прокопа. усе своє життя устина мріяла про краще життя, відчувала біль свого народу й щиро йому співчувала. протягом усього твору вона виявляє лише позитивні сторони свого характеру. після того як прокіп намагався захистити устину від побоїв і потрапив у москалі, вона й у цій важкій ситуації залишається людиною, багатою душею. вона не покинула свого чоловіка напризволяще, а поїхала-за ним як жінка дійсно любляча й віддана. уже сім років устина чекає свого прокопа, але не втрачає надію на краще, сподівається на щасливе майбутнє. у повісті «інститутка» марко вовчок підкреслює могутню силу українського народу, його прагнення до визволення з-під гніту гнобителів.

Популярність пісні Семена Климовського «Їхав козак за Дунай» безпрецедентна. Її співали вже в середині вісімнадцятого століття.  Мотив розлуки козака з коханою дівчиною, образний лад пісні, характер мелодії дають підстави називати її романсом.

У добу романтизму було написано інші тексти, які виконували на мелодію «їхав козак за Дунай». Митці створювали  нові  варіації на тему української пісні. Це арія Лести в однойменній опері віденського композитора Кауера, опера Кавоса «Козак-віршувальник», вірш Пушкіна «Козак», Варіації для скрипки з оркестром Аляб’єва… 1860 року історик Микола Закревський зауважив, що ця пісня «відома всій освіченій Європі».

1808 року в Чорному лісі під Баден-Баденом місцева знать влаштувала «садове свято», у якому брали участь і гості з Росії. На святі був присутній композитор Христоф Тідге, який, почувши пісню про розлуку козака й дівчини, переробив твір. З того часу німці вважають цю версію української пісні власним фольклорним скарбом.

За обробку пісні «їхав козак за Дунай» узявся сам Бетховен! Композитор був у приятельських стосунках з Андрієм Розумовським, послом Росії в Австрії, який у своєму віденському палаці зберігав велику кількість музичних видань.  Андрій Розумовський мав глибокі почуття до землі й культури своїх предків. Пам’ять про Батурин жила в цій родині.  Бетховен зацікавився українським музичним фольклором. В його обробці  пісня «їхав козак за Дунай» оновилася: голос виконавця зазвучав у супроводі фортепіано, скрипки й віолончелі;  маршовість поступилася більш повільним і ніжним тонам.

Чи міг уявити  Семен Климовський,  що доля виявиться такою прихильною до його пісні, яка облетить усі материки, потрапить до німецького фольклору, що її співатимуть навіть американські ковбої?