Перескажите на украинском краткое содержания "орися" тараса шевченко

орисю написав не тарас шевченко,а пантелеймон куліш.не !                                     була в сотника таволги дочка орися. така гарна була, що краща і над ясную зорю в погоду, краща й над місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіра в діброві, і мак у городі. і знали її далеко, по всій україні. було, кому з молодого козацтва чи треба, чи не треба чого у війтовці, ідуть аж за сто верст, аби побачить, що там за дочка в сотника. а орися була вже не дитина. подивиться на неї сотник, порадується, що дождав на старість собі такої дочки. та часом посумує: не хотілось би віддавати таку красуню за старого діда, бо зв’ялить ревнуючи, як билину в полі. не хотілось би і за молодого шибайголову оддать, що не проживе довго без степу та коня, поляже в полі і залишить орисю з діточками горювати.  приснився орисі раз сон. прийшла до неї з того світу паніматка та й повідала, що недовго вже дочці залишилось дівувати. прокинувшись вранці, орися пішла до панотця проситися поїхати прати до трубайла, під турову кручу. покликав сотник старого гриву, наказав запрягти коней та повезти дівчат до трубайла. а той грива був старий дідуган з бородою сивою до пояса. знав пана ще змалку; випестив його, вивчив і на коні їздить. виходив із сотником ледве не всю польщу, був з ним і в криму, і на чорному морі та вже на старість дожити б віку при йому. звикли вони з сотником один одного добродіями величати.  то викотив грива з хлопцями віз, добре йому знайомий, що не раз, засівши за його, відбивався од ляхів або татарви, не раз прийняв через нього й нужди немало, як трапиться було утікати із ним по корчах, по болотах, по багнах із залоги. впряг двох коників, а дівчата повиносили сорочки та рушники, та настільники; наклали повний віз і самі посідали. орися між ними, як мак у городі.  вже й луг перед ними. і сюди зелено, і туди зелено. трава свіжа та молода. скільки вгорі синього неба, стільки внизу зеленого лугу. реве трубайло за — не вода, а саме чисте скло, кришталь лине з гори і б’ється на дрібні склянки об каміння. над річкою висока круча. дивляться дівчата та й питають в старого гриви, чого вона називається туровою. розповів старий, що колись давно правив переяславом князь. поїхав він якось на полювання та й одбивсь од своєї челяді. побачив він на лощині стадо турів з золотими рогами, а при них дівчину, що своєю красою всю пущу освітила. став князь її просити стати його жоною. ала дівчина відмовила. тоді князь пригрозив її турів постріляти. "як постріляєш мої тури, то вже більш нічого не стрілятимеш", — відповіла дівчина. князь розсердився і почав стріляти. тури кинулись тікати, прибігли на високу кручу і шубовсть у воду. усі каменем лягли по дну. сплеснула дівчина руками: "потопив моїх золоторогів-турів, блукай же тепер по пущі по всі вічнії роки! " отже, й блукає той князь до цього часу та все не знайде свого переяслава. а дівчинині тури лежать і досі камінням у воді.  засмутив дівчат старий грива. одійшли прать подалі від кручі. побачили дівчата у воді відображення — стоїть на кручі князь на коні — га так і обімліли. а козак теж здивувався: чи дівчата, чи русалки повиходили прать сорочки самому підводному цареві. став старий грива розпитувать козака, куди їде та чого йому треба у війтовцях. і пояснив, якою дорогою їхати треба. подякував козак, повернув коня та й сховавсь поза деревом. а дівчата розгулялись, розписали козака; то суджений панночці.  попрали дівчата сорочки, поскладали на віз і поїхали додому. ще не в’їхавши в двір, побачили коня того козака на подвір’ї. а козак визирнув у віконце, побачив орисю, зрадів і почав просити сотника віддати за нього орисю. гукнув сотник дочку, спитав, чи любий їй козак. засоромилась дівчина, мовчить. тоді благословив сотник козака та дочку, а згодом і весілля одгуляли.             

наприкінці xix – початку xx століття театральне мистецтво україни переживало піднесення, ставала більш важливою його роль у культурному та громадському житті. цей розквіт українського театру пов'язаний, не в останню чергу, з драматургією і. карпенка-карого та його діяльністю як режисера й керівника трупи.українська драматургія того часу була під владою літературних штампів. популярними були псевдокомічні п'єси «з народного життя» або історичні драми.і. карпенко-карий зміг збагатити літературу видатними п'єсами, в яких відобразив сучасний стан народу, сучасні типи та характери.одним із таких творів стала п'єса «сто тисяч» . драматурга боляче вражало переродження здорового національного селянського характеру під впливом глитайства, любові до грошей, жаги до накопичення. герой «ста тисяч» – герасим калитка. карпенко-карий використовує прізвище, що вже характеризує героя: калитка – це кошель для грошей. справді, для герасима гроші – це найдорожче, але як справжній селянин він не цінить їх як вони є. він скупає землю, бо це для нього істинне багатство. на початку комедії бачимо герасима калитку володарем «кругленького шматочка» у двісті десятин землі. але мрії його сягають далі: скупити всю землю навкруги, щоб ішов день – калитчина земля, ішов два – як він собі уявляє це щастя, в нього «диханіє спирає» .щоб мати гроші на купівлю землі, герасим калитка готовий на все. і наймити, і рідні працюють у нього як заведені, а йому все здається, що вони тільки «губами плямкають» . одружуючи сина, він понад усе вишукує невістку з грішми, використовуючи дітей як товар. а дочку видає заміж, не обіцяного посагу. як буде жити дитина – неважливо, тим більше не хвилюють герасима зуби, втрачені під час бійки, яку вчинили розлючені свати. втратив зуби – зате гроші цілі.комізм наростає. хитрий, працьовитий, спритний мужик скуповує землю збіднілих шляхетних власників, які «погоріли» на своїх бажаннях. але йому все замало. якби одразу ж – і сто тисяч! і тут закономірно з'являється шахрай невідомий. жадібна та нерозумна людина – краща здобич для нього. він пропонує протизаконну аферу – купівлю фальшивих грошей. герасимові запаморочилося в голові – ось воно багатство, без боротьби та праці. спочатку він виходить переможцем, обдуривши невідомого на дві тисячі. але той має добрий досвід, і калитка замість ста тисяч отримує різаний папір.тут, як часто у карпенка-карого, п'єса переростає в трагікомедію. вражений утратою грошей, а внаслідок цього – утратою землі, яку він прагне купити, калитка намагається повіситись. життя людини знов має менший сенс, ніж гроші. врятований калитка ридає не над тим, що ледве не згубив душу, а над тим, що «пропала земля смоквинова! » .страшними словами закінчує карпенко-карий п'єсу «сто тисяч» . головний герой кричить: «нащо ви мене зняли з вірьовки? краще смерть, ніж така потеря! » це смішно й боляче, бо людина втратила не кохання, не здоров'я, не рідних, не батькі усе, що завжди було й буде найважливішим у житті. драматург сміється. але сміх той невеселий, бо якийсь інший герасим калитка може стратити без жалю не своє, а чуже життя, щоб отримати свої сто тисяч.