Сочинение по теме- мое мнение о произведении дети подземелья (дурное общество)

Не надеялся даже, в таком маленьком по объему произведении, как  «дети подземелья» , найти столько  полезного ,  правильного  и что самое главное для книги –  интересного. брал книгу в руки только потому, что она была в этот момент рядом. и начал читать. автор у своего главного героя, мальчика васи, смог выразить те черты характера, которые, по мнению писателю и, по-моему личному мнению, так нужны детям: • скромность • дружелюбие • сострадание • бескорыстие • искренность эти качества, вася, "сын таких почтенных родителей", смог проявить именно перед теми беспристрастными судьями из «дурного общества», которыми эти доказательства совсем и не были нужны. не испугался в трудные моменты и не оставил своих новых друзей. а перед лицом наказания и полного разрыва отношений с отцом, сохранил верность валеку, марусе, тыбурцию драбу с "профессором" и многим другим, обездоленным. вот так, с наскока, я принял всей душой этот небольшой рассказ или повесть и добавил в «любимые». вам, «дети подземелья», за такую небольшую и трогательную . и в первую очередь, конечно же, автору.

Дорогою ціною  здобували волю українці, багато чого довелося їм випробувати. були і «збасаманені сині хребти», були і кулі в тілі, було й загублене життя, був і розпач, була і смерть. коли я читаю оповідання м. коцюбинського «дорогою ціною», то мені здається, що це я тікаю разом з ними від кріпаччини, що я теж відчуваю голод, біль, страждання, що це я разом з ними намагаюся вижити і перемогти. і здобути волю. що може бути краще за волю? коли  дихаєш вільно, на повні груди, коли не за тобою прискіпливі очі пана, коли поряд з тобою та людина, яку ти без тями кохаєш. і не треба критися, а можна вийти в поле — і заспівати, заспівати так, щоб почули гори і підспівували тобі своїми дужими голосами, заспівати так. щоб сонце здивовано подивилося зверху, ніби питаючи: що то воно є? оце і є воля, справжня воля. але як її здобути? зброєю? ні. уся влада на боці пана. не встигнеш ти й оком моргнути, як тебе або посадять у в’язницю, або вб’ють.тому і тікали люди, тікали до туреччини, бо несила вже було терпіти панське ярмо — дуже воно муляло шию — бо «вільний дух народу ще тлів під попелом неволі». цей дух підіймав і гнав подалі від кривди, від знущань, від постійного страху, гнав з надією хоч в останні хвилини життя побачити, що таке воля. серед таких людей були соломія та остап. мов птахи з широко розгорнутими крилами, вони знялися з місця у пошуках вільного життя. адже вдома навіть сподівань на це немає: за бунтарський дух приишовся не до двору остап, живе з нелюбом соломія, бо так схотів пан. яке вже може бути щастя? ! щастя без волі — нещастя. вільний дух остапа йде від діда, від його «билинь-казок» «про січ, про козацтво, про боротьбу з панами за волю». саме коліївщина надихає двадцятирічного хлопця йти шукати волю. але в остапа є кохана, яка вирішує всупереч усьому з’єднати долі. вони йдуть разом, а веде їх чарівне слово — воля. адже тільки вона може дати їм усе, чого вони так домагаються: і шастя бути поряд, і домівку, і господарство, і незалежність. але до волі нелегкий шлях. скільки довелося пережити цим людям, скільки довелося пережити всьому українському народові! спочатку стають на перешкоді козаки, бо царський уряд намагався будь-що розшукати втікачів і жорстоко карав їх. не вдається закоханим з першого разу переправитися за кордон. але доля дарує їм ше одну можливість. які вони щасливі, що нарешті знайшли те, що шукали — волю. проте сліпа куля наздоганяє остапа. скільки ж можна зносити знущань, коли вже життя змилується над ними? ! і ось тут виявляється героїчний дух соломії. вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що заблукала. де він. її остап, поранений та кинутий? проте соломія не відступає від своєї мети — знайти його, знайти будь-що: хай палають плавні, хай навіть смерть чекає за плечима. ось вона воля до життя, воля до щастя. тому стільки відчаю, ненависті в діях соломії, коли вода ламає очерет: «соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, як свого ворога». але й остап  не здається, хоч і тяжко поранений. у цей час він намагається відбити своє життя у вовка. для цього не обов’язково мати рушницю. потрібні лише кілька краплин води та велика воля до життя. ця велика воля до життя і є знову зустрітися двом кохаючим серцям. ця велика воля до життя надає соломії снаги працювати, щоб виходити остапа, поставити його на ноги. а коли турецька варта забирає його, ця велика воля до життя зумовлює напад соломії разом з іваном котигорошком на неї, щоб звільнити дорогу людину. скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, шоб піти на цей крок! недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання іван котигорошок, який прагне усюди й завжди соломії. так, український народ  без боротьби не здається, як не здавалася соломія, як не здавалися і остап, і іван, і тисячі подібних до них людей. можливо, вони і не перемогли, але вказали шлях до волі, тяжкий шлях, на якому чекає багато випробувань. але цей шлях потрібно було пройти, навіть зі зброєю в руках, бо в його кінці чекала людей воля. смерть перервала життя соломії. але залишилася пам’ять про неї, яка зігріває вже сивого діда: «знов мене кличеш, соломіє? почекай, швидко прийду, не забарюся вже…» це кличе остапа вільна соломія. минуло багато років, і український народ здобув собі волю. хоч і дорогою ціною, дуже дорогою піною. але саме це, на мій погляд, і надає йому снаги берегти свою волю, свою незалежність, щоб потім не довелося її знову здобувати у нерівній боротьбі. і тоді вже хто знає, яку ціну нам доведеться за неї платити…