Цитати про життя у повiстi-легендi "планетник" б. харчук

Цитатна характеристика головного героя • «найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. хлопчик і робив це, наслідуючи маму».• «усе ще ходив безштаньком. закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. бистрі. руки беручкі».• «малий? хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене! »• «але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки».• «…його проганяють, кривляються, у нього камінцями, й дістав за це між плечі штурхана».• «я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом…»• «ніяких помічників йому не треба. корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. між людьми йде поговір: «він щось знає…» а підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо».• «гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б прихилитися й пригорнутися.прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».• «блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. у них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа.у виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. він і птах, і мисливець. в його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання».• «він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. навіщо ж його мучити й нівечити? »• про матір, людей: «як би вона мене не сварила, я її все одно люблю», «люблю… я ніколи, їх не покину… хоч я серед них і останній — чередник…»• «дома чекали клопоти: згортав на загадку листя, матері копати город, рубав дрова. роботи по зав’язку…»• «я гине село і ліс, гине худоба і звірі, гинуть птахи і люди… я повинен! »

Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я був маленьким. Читав твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозумів трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.

Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.