Україна в огні - твір безсмертя українського народу

Мабуть, немає жодної української родини, якої б не торкнулася проблема війни. не обійшло це лихо й олександра довженка на довго закарбувалася в мою пам'ять фраза із "щоденника" талановитого митця і людини з великої літери: "україну знає той, хто був на її ". він — можливо, саме цьому відтворив усю правду війни у кіноповісті "україна в огні".  у кіноповісті письменник звертається до найтрагічніших сторінок із історії великої вітчизняної війни — до її початку та відступу радянських військ на схід. цей твір є своєрідним літописом про найтяжчі, найгрізніші дні початку війни.  у центрі твору — трагічна доля хліборобської родини лавріна запорожця, що уособлює долю всього українського народу, зганьбленого, розтоптаного ворогом. письменник розповідає про той жахливий час, коли під тиском ворога війська захисників не просто відступають — тікають, залишаючи на поталу непідготовлених беззбройних людей. автор показує україну в цей час у символічному образі олесі, яка стоїть на роздоріжжі подій із своїм розпачем і горем. що чекає її? символічним у повісті є образ христі чепурної. у ньому автор узагальнив трагедію українського народу, що був кинутий на поталу фашистам, переніс усі найтяжчі випробування, масове фізичне нищення, вивезення до німеччини на примусові роботи. на жаль, багатьох з тих, хто повернувся, на батьківщині було названо зрадниками й засуджено. є щось символічне і в обірваній мирній пісні запорожців, яку вони вже неповним сімейним складом доспівають лише після війни. показує письменник і розтерзане фашистами село під час окупації, що дає повне уявлення про муки всієї україни. читача приголомшує жахливий трагізм становища простого люду під час окупації: "жінки кидались під поїзд, який, не зупиняючись, йшов своєю ходою", "німці клали в ряд і розстрілювали цілі родини, підпалювали хати", "вже не було кому ні плакати, ні "  олександр довженко не був сталінською маріонеткою, тому його твір пронизаний багатогранністю, він висвітлює і реальні вчинки компартійних діячів, які залишали напризволяще український люд. змальовуючи початок війни, письменник показує пекло подій, які з волі сталіна і гітлера розгорнулися в україні. осмислюючи трагічні колізії воєнної дійсності, довженко критикує антигуманні помилки передвоєнного часу.  засуджуючи війну, олександр довженко неодноразово виявляв свій великий гнів до загарбників, осмислював дух непокори всього українського народу. у творі утверджується висока ідея невмирущості української нації, високої моралі українців. твір довженка є своєрідним меморіалом українському народу.

Історія  давньогрецького театру  охоплює майже тисячоліття (vi ст. до н.е. — v-vi ст. н. він виник із сільських святкувань на честь бога  діоніса  —  діонісій. на цих святах виконувалися  дифірамби  і фалічні пісні (це пісні,які заспівували під час сільських свят землероби на честь улюбленого бога діоніса,коли вже починалася нестримно весела й буйна карнавальна частина урочистостей; виконувала їх процесія селян,які вже добряче почастувалися діонісовими дарами,деякі з них несли в руках великі зображення символів плодючості-фали(носії зображень-фалофори),які символізували животворні сили природи,що пробуджувалися навесні), що містили елементи  діалогу  та театральної дії. подальший розвиток дифірамба пов'язується з ім'ям поета  феспіса  (друга половина 6 століття до н.  якому приписується і введення першого актора. з  хору, що становив аж до епохи  еллінізму  необхідну приналежність драми, у другій половині 6 століття виділився особливий виконавець  —  актор, яким був сам  драматург.театральна культура стародавньої греції справила величезний вплив на розвиток світового театрального мистецтва. широко використовували грецьку театральну спадщину римляни (особливо на ранніх етапах розвитку), діячі епохи  відродження  і  просвітництва. демократичні традиції театрального мистецтва античної греції зберегли значення і для наступних епох. постановка значних суспільно-політичних, філософських і етичних питань, насиченість драматургічних творів ідеями патріотизму, увага до людини, глибина героїчних характерів, що пробуджує свідомість глядачів, унікальність давньогрецького театру.