Твір-мініатюра за вивченими творами шевченка "кавказ" і великий льох"

Вияв художньої майстерності т. шевченка в поемі «кавказ» поема «кавказ», що була написана т. шевченком у “1845 році,- вершина політичної поезії. тематично та ідейно вона пов’язана з поемою «сон». намічена в «сні» тема викриття царизму, як носія колоніального гноблення народів, стає провідною у складному ідейно-тематичному комплексі «кавказу».   ми часто називаємо «кавказ» поемою, мабуть, через ту масштабність шевченкових понять «людина – народ»; насправді, за жанром цей твір, швидше,- вірш-роздум, інвектива. у творі немає сюжету в розумінні становлення характерів і їх взаємин, немає і самих характерів персонажів, епічних картин, твір суцільно ліричний, він являє собою «немов один величезний вибух чуття» (і. франко). але значущість висунутих у «кавказі» ідей, масштабність узагальнень, широта охоплення найтиповіших обставин самодержавно-кріпосницької системи підстави називати твір політичною, сатиричною поемою, в якій в одно художнє ціле поєднані й сатира на самодержавство, і гімн волі, й реквієм другові, що загинув.слово "мiстерiя" походить вiд грецького i означає таïнство. мiстерiя в  лiтературi  - масова драматична вистава на сюжети релiгiйних легенд. як же зрозумiти назву  поеми т. шевченка "великий льох"? як збагнути творчий задум автора? адже так важко  переказати змiст твору. ця поема поєднує в собi два роди лiтератури: лiрику i  епос. автор порушує в алегоричному змiстi важливу проблему: чи є виннi? i  доводить, що "кожному воздається за дiлами його". поема "великий льох" є гострою сатирою на полiтику росiï, це протест проти  соцiального i нацiонального гнiту украïнського народу. шевченко спiвчуває  росiйському люду, бо його так же гнобили експлуататори, як i наш. очевидно, що  алегоричний характер образiв твору був узятий iз вертепу, який iснував у той час.

Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.

Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.

Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.

Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.