Твір-мініатюра "що потрібно людині для щастя? "

    у кожної людини воно різне. на мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям.              щастя - це відкривати незвідане. першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. а якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! чехословацькі мандрівники зігмунд і ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей африки, америки, азії, європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.              щастя - це відчувати красу рідної природи, як т. г. шевченко, п. г. тичина, і. с. нечуй-левицький, в. м. мабуть, велике щастя випало м. коцюбинському, коли він, мандруючи прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "тіні забутих предків".              бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. я часто запитую себе: чи була леся українка щасливою? адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими спостереженнями над природою відстоюють щастя людини.              а пейзажі у ранніх поезіях павла тичини і "мисливські усмішки" о. вишні!               глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. тому мені дуже подобаються з українських письменників м. чабанівський, а. малишко, д. панличко. їхні герої - великі правдолюби. але для щастя людніш цього замало. п. а. грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.              на мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді.  отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. 

Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок україни – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. не можливо уявити творчі здобутки тараса шевченка, миколи гоголя, миколи лисенка без кобзарської тематики. термін «кобзарське мистецтво», який започаткував гнат хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту, способу та прийомами гри, репертуару і т. інш. слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу. відношення до кобзарів в народі було особливим. в українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака мамая – умілого воїна, бандуриста, образ мамая – це втілення непоборності українського народу. ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників. хх століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. у неї з’явились нові можливості. на цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. в них мудрість і душа народу. для нас їх зберегли кобзарі. тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх ід. якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи.