Міні-висловлювання про природу використовуючи форми прикметників

добре ім'я — найкраще багатство

я часто чув вислови: "не посором свого імені", "гідно збережи своє ім'я", "щоб і пляма на твоє ім'я не впала". чув, та ніколи не звертав уваги на глибину їх змісту. але ось одного разу почув сказане на адресу знайомого: "він дорожить сімейним іменем", і мені відкрилася споконвічна мудрість: найдорожче у людини — ім'я як синонім честі, як твоє духовне єство, твоя святиня.

скільки людина існує як цивілізована особистість, стільки, мабуть, існує і поняття честі. це вона, честь, не дозволяла коритися ворогам, уникати полону, ві перевагу смерті. це за честь рідної україни боролися її сини під час татаро-монгольської навали. це честь свого поневоленого народу відстоювали запорозькі козаки у визвольній війні 1648-1654 років, молоді українці, загиблі під крутами 1918 року, тисячі українців — воїнів великої вітчизняної війни. я думаю, що поруч з безмежною любов'ю до рідної землі в їхніх серцях сяяло гасло честі, суто особистої та загальнонародної.

що ж таке честь? я її розумію як усвідомлену власну гідність (і не тільки власну), що викликає повагу з боку інших, бажання наслідувати та йти за тобою. я думаю, що недарма поняття честі людини стоїть поруч з її ім'ям, бо власне ім'я — це те, що виділяє людину серед інших, індивідуалізує її. дитина народилася — і їй дається ім'я; вона дорослішає, починає розуміти, що всі її вчинки називаються саме її ім'ям, тому вона повинна відповідати за них особисто. а відповідати за свої вчинки — значить весь час жити за нормами загальнолюдської моралі, що з дідів-прадідів через покоління дійшла до тебе. я впевнений, що лише тоді людина живе по честі, коли весь час, кожної хвилини свого життя, у кожному вчинку керується чесними правилами загального буття.