Составить сочинение на тему инвалиды на 2 страницы

«инвалид - не инвалид… люди так не делятся», - вот проблема, поднятая автором.

с первых строк текста понятно, что л. улицкая сочувствует своему герою. ей жалко мальчика геню, отторгнутого во дворе и в школе из-за его нелепой фамилии, отсутствия отца, а главное – из-за инвалидности. но как   радуется автор тому, что мальчик смог наладить отношения со сверстниками, которые оценили талант гени и, не обращая внимание на его недостатки, с радостью приняли его в свою компанию.

  л. улицкая считает, что люди не должны делиться по принципу «инвалид – не инвалид».

я полностью разделяю точку зрения автора, так как считаю, что инвалиды - такие же люди, как и все, сильные и слабые, талантливые и не , они также испытывают минуты падения и минуты торжества.

ярким примером сказанному является судьба л.бетховена. после тяжелой болезни он полностью потерял слух, но закончил «третью симфонию» и написал оперу «фиделио», которая с небывалым успехом шла в лучших оперных театрах вены, берлина и праги.   в течение десяти лет бетховен без устали   создавал сонаты, реквиемы и оперы. его слава в то время достигла небывалого масштаба. никто не обращал внимания на его недостаток. все восторгались и восторгаются талантом гениального композитора.

и в наши дни инвалиды являются для нас примером мужества, стойкости. вспомним четырехкратного паралимпийского чемпиона ирека зарипова. несмотря на то что он в аварии потерял ноги, юноша смог закончить учебу, начал упорно тренироваться и достиг всемирного признания в таких сложных видах спорта, как лыжные гонки и биатлон. у и.зарипова прекрасная семья, масса друзей, поклонников, и никого из них не смущает то, что зарипов –инвалид.

таким образом, могу сделать вывод, что мы не делимся на инвалидов и не инвалидов, так как все равны. мы обязаны ценить человека по его внутренним качествам и способностям.

що таке щастя? мабуть, ніхто не зможе пояснити унікальне явище. адже інколи людина навіть не знає, що їй потрібно для цього. щира любов, віддані друзі, родина за великим столом чи ще щось? оте «щось» ми постійно намагаємось осягнути, відшукати серед полиць життя, збагнути всі своїм єством. лише тоді здається прийде щастя. та потрібно просто збагнути одну істину: « якщо хочеш бути щасливим – ти просто можеш ним бути».

на мою думку, щастя – це заповітна мрія, яка є у кожної людини. коли вона хоче поїхати у подорож, побувати у незвичайній країні, і її мрія здійсниться, вона стане щасливою. але на цьому щастя не скінчиться. воно безкінечне. адже за однією мрією прийде інша. бо саме мрія є складовою сенсу нашого життя.

незвичним і досить дивним є уявлення про щастя в оповіданні олекси стороженка «скарб». люди вважають щасливим того, хто все життя пролежав на печі, встаючи лише, щоб піднести до рота ложку запашного обіду, який готувала працьовита мати, а згодом любляча дружина. саме заздрість у людей до життя головного героя павлуся створила хибну думку про щасливу людину. якби монети не сипалися до хати через вікно, якби не знайшлися люди, котрі піклувалися про нього не з корисливою метою, павлусь навряд чи вважав себе щасливою людиною. власне кажуче, він нею і не був. адже випадкове щастя не можна назвати справжнім.

та інколи люди не розуміють, що щастя полягає не в статках, нажитих нечесним шляхом, а в гарних моментах життя. інколи досить вкласти щиру любов у букет ромашок, а не подарувати одну троянду, хоч якою красивою вона не була б. тому кожна людина є творцем свого щастя. адже лише вона сама здатна відтворити власну мрію і стати щасливою!