Твір на тему життя людини - це націнніший скарб

Твір на тему "життя людини – це  націнніший скарб"

іноді я розмірковую з приводу того, якої мети прагне людство в своєму розвитку? невже побутові зручності, комфорт, красиві речи та швидкість пересування – це і є мета прогресу? чи є щось нематеріальне, чого досягає людство на шляху своєї еволюції?

мені здається, що таке існує. за останні десятиліття дуже багато людей   стали більше цінувати своє життя. життя звичайної   людини. про   цінність людського життя стали говорити, на жаль, тільки після багатьох воєн з масовими жертвами. до людей прийшло розуміння того, що не можна нічим виправдати вбивство чи насильство над своїм ближнім. ані корисними інтересами, ані красивою ідеєю. і виправити лихе теж не можна, адже в людини тільки одне життя.

у минулому   люди не   зважали на цінність людського життя. і в нашій країні також. «незамінних людей не буває» - навіть таке гасло використовувалося. тепер у нас в країні, люди більше почали цінувати сьогоднішній день. на жаль, у цілому світі не всі люди ще прийняли такі погляди. дехто вважає геройством бійку та інше насильство, подекуди війна вважається поважною, навіть священною справою.

знецінити людське життя можна не тільки розстрілом або відправленням у концтабір. не цінує людську гідність той, хто застосовує до інших примусову працю. або суворо нав’язує усім навколо певні політичні або релігійні погляди. той, хто не дає іншим право вибору. як їм розпоряджатися своїм єдиним шансом жити. людина – це цілий всесвіт. це унікальна картина навколишнього світу, власна світова історія. людство в мініатюрі. і тому до окремої людини слід підходити з великою повагою, як до невичерпної скарбниці.

Вот: епітети: рідна мати моя, дорогу далеку, рушник вишиваний, росяниста доріжка, зелені луги, солов'ні гаї, незрадлива материнська ласкава усмішка, засмучені очі хороші твої, вірна любов. метафори: цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї, і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка і засмучені очі хороші твої. і на тім рушнику оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. порівняння:     простелю, наче долю. символ: рушник - доля. римування: перехресне. віршовий розмір: чотиристопний анапест.