Твір по світовій літературі за твором "айвенго" "ровена і ребека дві різні долі"

я перечитую роман  в. скотта «айвенго» і співчуваю красуні, якій не подаровано долею нічого. навіть у коханні вона може тільки втрачати - і втратить. настільки, що прийде цілувати руки переможниці. а річ у тім, що її звуть ребекка, вона донька ісаака з йорка. вона - дівчина з народу, який ненавидять і зневажають із багатьох причин. одна з причин релігійна: юдейка не може бути прийнятою у порядному товаристві, не може розраховувати на шлюб ні з норманом, ні з саксом. їй не піднятися вище від коханки - а це вона вважає падінням. друга причина в тому, що її співвітчизників, не схильних вирішувати проблеми з мечем та списом у руках, великі хазяї ії зневажають як боягузів. нарешті, вона багата. а феодали, що її оточують, і простий ; народ болісно заздрять діловим успіхам ісаака з йорка і не дарують їх його доньці.

проте саме вона  і її батько беруть найактивнішу участь у долі головного героя - айвенго. це вони забезпечують його першокласним конем і міцними, красивими лицарськими обладунками, хоча це речі зовсім не дешеві. відомо, що гарний панцир коштував три-чотири хутори з усіма працівниками і начинням. і на руках ребекки буде поранений айвенго, і їй треба буде згадати всі уроки міріам, найкращої лікарки її народу. саме її лікуванню має дякувати син седрика, який залишився живий. його шляхетність спроможеться лише на вдячність. десь я читав, що коханням може стати будь-яке почуття, навіть ненависть, але в жодному разі не вдячність. до того ж кохати іновірку йому і на думку не спаде. храмовник кохає прекрасну єврейку. єврейка кохає шляхетного айвенго. і айвенго кохає величну леді ровену. леді ровена дозволяє себе кохати.

а сама…  правда, не можу зрозуміти її ставлення до айвенго. вона нічого не зробила задля нього. щоправда, під час нашого знайомства з нею в домі седрика сакса вона залюбки слухає розповідь про нові подвиги вигнанця айвенго. проте дівчині завжди приємно усвідомлювати, який незвичайний хлопець є її «прихильником». а порушення волі господаря дому їй нічим яе загрожує, бо господар вважас її законною претенденткою на ійський троп і сповнений васальної поваги до неї. щоправда, вона говорить дуже люб’язні слова після проголошення її королевою краси на турнірі. та не вона зцілює його рани і не вона повстає проти батьківської волі і «громадської думки». вона тільки чекає, непорушна, як статуя, спокійна і незворушна навіть під час полону. все працює на неї: і її зовнішність, і традиція їхньої ще дитячої дружби, і релігійна єдність, і впевненість у почуттях айвенго. «тому, хто має, додасться ще, а у бідного відніметься». так воно й сталося. перед тим, як навіки покинути ію, бідна ребекка прийде попрощатися і поцілує руку величній ровені, як це зазвичай повинні були робити переможені на потіху переможцям.