Твір роздум на тему ,,беріть так ,, за оповіданням черевики

    — оце! ні, ви дайте нам того, що пани їдять.

            — які ми пани? от, дивіться, — марта данилівна сміялася, здивовану, й показувала на ногах старі черевики.

            — у городі всі пани, — впевнено зідповів махновець.

            гнітюча увага й нашорошеність панували в хаті. лампа № 20 весело пихкала, набираючи дедалі більшої сили й яскравості. махновці з видимою неохотою капусту й закурили. марта данилівна з острахом почувала, як щораз більше тремтять її ноги, але посмішка й готовність служити не сходила з її потомленого пристареного обличчя. вона промовила: ,

            — а ви, мабуть, воювати важко, можуть убити.

            кольці здавалося, що вони вже відходити мають, і він похапцем запитав:

            — ви не можете сказати, який батько махно? високий?

            — а ти що, розвєчик? — похмуро посміхнувся вузьколобий, з патлатим волоссям хлопець.

            а мати вже потягла кольку в куток і там термосила.

            андрій петрович присунувся до них і запитав:

            — ви з села?

            — з села, — неохоче відповів патлач.

            — який у вас програм?

            махновці перезирнулись.

            — такцй програм, щоб зништожити панів.

            — а потім?

            — як зништожим, — тоді побачим.

            розмова їм не , вони встали й узяли рушниці.

            — гроші миколаївські2  є? —- раптом спитав патлач.

            — миколаївські давно вже перевелися, — весело відповів андрій петрович.

            — ти, стерво панське, тобі кажу — давай гроші! — гукнув мах-ловець і підніс рушницю.

            андрій петрович глянув на нього й мимоволі стенувся — в очах селюкових, таких спокійних і похмурих допіру, зайнялася смертельна звіряча лють. він відчув у цьому на мить перетвореному погляді всю безоглядну ненависть села до пана і до всього, що панським здавалося: до піджака, до комірця, білої руки, до кам’яних будинків і цілого міста.

            а марга данилівна, розпачливо скинувши руками, упала махновцеві до ніг і оповила його чоботи.

            — ой, не вбивайте, — шепотіла вона, — не вбивайте, рідненькі немає миколаї беріть усе, беріть.,*

            — давай, які є!

            їм дали купу радянських, петлюрівських і денікінських папірців. патлач поділив усе на три купки й роздав. марта данилівна сміялася, держачись рукою за груди:

            — і беріть,

            — ми вас, сукиних синів, ще потрусимо, — байдуже промовив патлач. — ми кишки з вас повипускаємо. у вас де денікінців3  сховано? показуй кімнати!

            марта данилівна бубоніла:

            — тільки племінниця хвора, ті

            махновці спинилися коло ксани, що спала, розкинувши руки, оповита довгим волоссям своєї коси. вони роздивлялися на її бліде витончене обличчя, де розлилася незнана їм панська млость притомленої краси.

            — н- — промовив патлач, і всі мовчки пішли до дверей. марта данилівна проводила їх.

            — заходьте до нас, — кокетувала вона, — моя племінниця видужає

            на вулиці без угаву торохкотіли повозки — в’їздила махновська валка.

            ксана прокинулась пізно; за вікном був імлистий ранок пізньої осені. ксана раптом підвелася, загортаючись у своє пальто, і пригадувала. вона тремтіла з холоду й невиразних кошмарів минулої ночі.

            в інших кімнатах було тихо. ксана одягла пальто в рукава й пов’язалася теплою хусткою. але в’їдлива осіння вогкість дошкуляла їй у непаленій, важким холодом пройнятій кімнаті. зуби її почали нервово цокотіти.

            в їдальні, скоцюрбившись на канапі й руки під пахви сховавши, спав господар, григорій опанасович. колька солодко хріп, натягти на себе своє й батькове пальта і зверху великий килим. марту данилівну ксана знайшла коло вікна, де сама вона вночі дивилася була на темну вулицю.

            — що вц тут, тьотю, робите? — спитала вона.

            марта данилівна скинула на неї набряклі синяві очі.

            — я може, ще прийдуть.

            — треба розпалити пічку, тьотю. холодно.

            вони принесли з льоху рештки дров і взялися коло пузатої буржуйки. дрова сичали, жінки дмухали, ковтаючи дим і солоні сльози. марта данилівна розповідала:

            — знаєш, вони такі прості зовсім не такі страшні, як прості хлопці. взяли гроші — так усі ж беруть. погрозились убити — так це всі так. а не грабували. ми зваримо кави, ксано. є іце трохи хліба. ти спала так спокійно. вони на тебе 

Врассказе н. с. лескова «неразменный рубль» чудо- неразменный рубль, «новенькая, чистая серебряная монета» , которую бабушка подарила своему шестилетнему внуку в рождественское утро. у этого рубля было хорошее свойство- он возвращается. но было у него и одно «невыгодное» свойство: «неразменный рубль не переведётся в кармане до тех пор, пока ты будешь покупать на него вещи, тебе или другим людям нужные и полезные, но раз что ты изведёшь хоть один грош на полную бесполезность- твой рубль в то же мгновение исчезнет. » всё это происходит с маленьким героем- рассказчиком во сне. то есть здесь мы видим реализацию языческой традиции- тему судьбы, выраженной в мотиве святочного сна. именно во сне мальчику предстоит столкнуться с искушением и преодолеть серьёзные испытания. неразменный рубль, по лескову, это сам человек, его душа, которую нужно сохранить в чистоте, гармонии и целостности. а для этого никогда не нужно идти против своей совести. мальчик утром принял решение: "все мои маленькие деньги извести в этот день не для себя. таким образом, вслед за гоголем лесков в своём рассказе реализует мотив рождественского чуда как внутреннее преображение человека. в данном произведении это чудо происходит бабушке, которая становится символом света, чистоты и истины в зтом произведении. не случайно бабушку светлые тона: белые руки, белый чепчик.