Твір про воене дитинство "климко" формат на 1 стр

Важкі часи настали в україні. більше ніхто не радіє життю. ніхто більше не усміхнеться. важкі думки заповнили людей. одного вбили, другий помер випадково. війна не обирає. головний герой твору - климко. він   - звичайна дитина, яка мріє про щасливе дитинство. він ще й досі жив би у своєму бараці разом з дядьком. хлопець дивився б на тихі вечори, слухав невтомну ходьбу втомлених робітничих, проводжав дядька на роботу. але не судилося. війна заставила його швидко подорослішати. крім того, що климко мав подбати про себе, з розумінням ставився до нещасної вчительки з дитиною та до найкращого друга зульфата. розуміючи своє становище, він врішує не опускати руки. він хоче жити, і дати змогу на це іншим. тому й відправляється по сіль.  довгі тернисті шляхи які він пройшов, дали про себе знати. майже вмираючи у тітки марини климко, відданий своїм рідним, прагне досягти рідного дому. все ж, не осягши мети, але вже майже наблизившись до неї, залишився тільки один крок. але, ні. його вбили. така нікчемна та дурна смерть! хоча, німцям було все рівно, на кого стріляти.   останні слова, які він почув, були вірного друга. ця душевна біль залишиться назавжди у його житті. 

Війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. це незгоди, турботи, ридання і плач. мир і війна. світло і темрява. після тривалого часу, проведеного у світлі, у темряві, що з’явилася несподівано, наші очі не здатні бачити нічого, крім мороку. та чи можливо повірити у реальність жаху після багатьох років мирного життя, у реальність страшних подій, які сталися і які ще відбудуться? скалічено мільйони людських доль, життя народу зруйновано так, що, здається, його вже ніколи не повернути і не відбудувати. війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. це незгоди, турботи, ридання і плач. мир і війна. світло і темрява. після тривалого часу, проведеного у світлі, у темряві, що з’явилася несподівано, наші очі не здатні бачити нічого, крім мороку. та чи можливо повірити у реальність жаху після багатьох років мирного життя, у реальність страшних подій, які сталися і які ще відбудуться? скалічено мільйони людських доль, життя народу зруйновано так, що, здається, його вже ніколи не повернути і не відбудувати.хлопчик втратив батьків, але був не самотнім. про нього піклувався дядько, піклувалися сусіди і шкільні друзі. климко дядькові і сусі, був вірним другом для своїх товаришів. за натурою хлопчик був спокійним, він більше слухав, ніж говорив, до нього тягнулися інші діти. климко мріяв мати такого ж картуза з кокардою у вигляді молоточків і впиватися разом з дядьком у ніч на стрімкому потязі. він нетерпляче чекав, коли той увечері повернеться додому. і нехай це було крихке і не таке багате щастя, але ж це було щастя, та хвиля війни здавила, зім’яла, збила і його.климко, життя якого до війни не виходило за межі рідної станції, спершу починає помічати зміни тільки в тому, що його оточувало. це і стурбовані, похмурі обличчя, і нестерпна, дзвінка тиша. вагони потягів завантажені не тракторами та машинами, а військовою технікою. страшно і незвично, здається, що змінився навіть настрій природи. вона схлипує пронизливим холодним вітром і плаче осінніми дощами. сліпі, темні події чергуються зі спалахами надзвичайних подій – знищень, боїв, аварій. і як один із чорних кадрів на білому тлі – аварія паровоза, на якому був його дядько і загибель останньої у світі рідної для климка людини. а потім – і знищення загарбниками житла.усього цього було вже достатньо для того, щоб навіть доросла людина, позбавлена рідного місця, любові, підтримки, безповоротно зламалася. а дитина – чи достатньо їй буде сил, що витримати усі випробування війни? виявляється, що климко сильніший за війну. хлопчик, який вже не від чого не залежав, виявляє винахідливість, самостійність, а що головне – наполегливість. він прагне вижити і сміливо крокує по страшних шляхах свого розірваного війною дитинства. климко знаходить улюблену вчительку з малою дитиною і своїх шкільних друзів. її учні захищають жінку, нехай і на дитячий лад. війна – це екстремальна ситуація, і тому вона зриває маски. одразу ж видно, хто не має совісті і намагається нажитися на горі людей, інших нещастя єднають і бути їм більш витривалішими. хлопчакам майже вдається відтворити затишок рідної оселі для маленької дівчинки оленьки, дочки вчительки.

література- це сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства. Література відображає та зберігає знання й культуру народу та певного історичного періоду.