На примере Османской империи укажите черты военной деспотии позднего Средневековья. Сравните сословную структуру феодального общества в Европе

Наступление XVIII века ознаменовалось упадком Османской империи. Она сложилась как военно-феодальная деспотия. Султан был носителем абсолютной власти — и светской, и духовной. Его опорой, инструментом завоевания и ограбления новых земель, получения дани выступала военная сила. Право сбора налогов с части государственных и вновь завоеванных земель передавалось военному сословию, которое составляло основу кавалерии османской армии. При введенной военно-ленной системе земельные угодья нельзя было объединять или дробить. Они передавались по наследству только с разрешения султанского правительства при условии пригодности наследника к военной службе.
Основу пехоты составляли янычары — профессиональные воины. Их подбирали из физически крепких мальчиков, в том числе и из христианских земель. Янычары воспитывались в духе исламского фанатизма. Им запрещалось жениться, заниматься ремеслом и торговлей. (В XVIII веке эти запреты перестали соблюдаться.)
В обществе не было жестких сословных граней. Вчерашний раб по желанию султана мог стать пашой, управляющим целой провинцией или визирем, министром при дворе султана. Точно так же визирь мог в любой момент лишиться не только поста, но и жизни.
Османская империя создавалась в процессе завоеваний и укреплялась за их счет. Когда завоевательная политика зашла в тупик, военно-ленная система землевладения начала изживать себя. Держатели крупных и мелких ленов постепенно становились помещиками-землевладельцами. Многие земли султаны раздали своим приближенным в собственность. Служба перестала быть обязательным условием обладания землей. Все расходы по содержанию армии легли на государственную казну.

1.     Поезія супроводжує японців упродовж всього життя. (Вірші в житті япон­ців присутні скрізь: на картинах, предметах побуту — рушниках,' серветках тощо.)

2.     Силабічна система віршування в японській поезії. (Силабічна (від грец. зуІІаЬе — склад) — система віршування, в основу якої покладено однакову кількість складів (часто — 13, рідше — 11) при невпорядкованому вільно­му розташуванні наголошених та ненаголошених. Її основний метричний за­кон — чергування п’яти і семи складів, з яких і складаються вірші.)

3.     Хайку — вірш, що має силабічну форму. (Хайку — це поезія, шо має силабіч­ну форму, яка виникла в Японії і характеризується відсутністю рими та чіткою епіграмною структурою: сімнадцять складів, розподілених між трьома рядка­ми за схемою 5—7—5.)

4.     Хайку як «зорова» поезія. (Хайку — це «зорова» поезія, вона допомагає «поба­чити» усе те, про шо говориться у вірші. Головне призначення хайку — ство­рити поетичну картину, яка зможе викликати у читача відповідний настрій, збентежить душу, розбудить уяву, яка домалює відповідні картини.)

5.     Підтекст як один із прийомів японської поезії. (Підтекст — це прихований, внутрішній зміст висловлювання.)

6.     Мацуо Басьо — видатний майстер хайку. (Мистецтво хайку підніс Мацуо Ба­сьо, який досяг у цьому жанрі найбільших висот.)

Я дуже любила японську поезію коли вчилася в 6 класі