Какие политические силы и благодаря чему пришли к власти в странах Западной Европы в 1950-е годы? Дополнительно: какую роль в этом играли политические лидеры?

Определяющей чертой политического развития стран Западной Европы в 1950-е годы стал приход к власти консервативных партий. Они создавались после войны на базе распавшихся довоенных партий, а иногда – заново.
Эти партии объединяли крупных промышленников, банкиров, известных католических деятелей. Вместе с тем они стремились получить широкую поддержку в обществе, чему должно было способствовать выдвижение христианских ценностей в качестве главных идейных основ новых партий. Занимая в целом консервативные позиции, христианские демократы учли особенности политической ситуации. Так, первая программа ХДС (1947) включала отражавшие дух времени лозунги «социализации» ряда отраслей хозяйства, «соучастия» рабочих в управлении предприятиями.
А в Италии во время референдума 1946 г. большинство членов ХДП проголосовали за республику, а не за монархию.
Придя к власти в 1950-е годы, лидеры консервативных партий отчасти сохранили фасад «социальной политики», говорили о социальных гарантиях для людей труда, обществе всеобщего благосостояния. В ФРГ была принята теория «социального рыночного хозяйства», основанного на частной собственности и свободной конкуренции. Британские консерваторы, находившиеся у власти в 1951 – 1957 гг. (премьер-министры У. Черчилль, а затем А. Идеи), провели реприватизацию (возвращение в частные руки) некоторых национализированных ранее отраслей и предприятий (автомобильного транспорта, сталелитейных заводов и др.).
Основной причиной, почему коммунисты не смогли удержаться у власти, стало то, что ряд консервативных партий стран Западной Европы взяли часть идей левых партий, чем переманили к себе их избирателей.

Навіщо читати сучасну літературу?

Розповідаємо, чому не варто зупинятися тільки на класиці

Чи часто ви чуєте, що класичні романи - це майже 100% гарантія якості, а нові книги - як мінне поле, де ніколи не знаєш, на що натрапиш? Є й інше поширене твердження: все написано до нас, Толстого з Достоєвським нікому не переплюнути, а значить нові романи і читати не варто. Як би не так! Дуже навіть варто. Наводимо п'ять доказів наших слів.

Сучасна література допомагає зрозуміти проблеми суспільства

Хороші письменники вловлюють суспільні настрої. Чи не підлаштовуються під «запити споживача», а гостріше відчувають те, чим живуть і про що турбуються їхні сучасники. І кому, як не їм, промовляти травми покоління і виводити на поверхню приховані страхи. Так, близькі за часом події - поява гучного флешмоба # янебоюсьсказать і вихід роману «Маленьке життя» - можна, звичайно, назвати збігом, а можна побачити в цьому прорвався нарив, який тепер легше буде вилікувати.

«Нова проза відображає події і тренди в соціумі. Кожен з нас якимось чином ці їх переосмислює, виробляє власне ставлення до них. Невже не цікаво порівняти свої думки з думками автора? Книги сучасних письменників дозволяють залишатися в актуальному інформаційному полі. Будь-якому думаючої людини це безумовно важливо ».

Редактор відділу інтелектуальної прози Юлія Раутборт

Не випадкова тут і популярність історичних романів, написаних сучасними авторами. Літератори нерідко повертаються до подій минулого, щоб осмислити сьогодення. І на перший погляд здається, що Гонкурівської лауреат Ерік Вюйар в своїй «Порядку денному» в черговий раз розповів про гітлерівську Німеччину та її сусідів, а насправді - продемонстрував, як культура споживання зробила непереможними великі компанії і як лідер, чий авторитет підтримували ЗМІ , мало не знищив добру половину світу.

«Не секрет, що відразу після події книги пишуться погано, і зараз ми переживаємо наслідки Другої світової війни в літератур гаємо великий сплеск історичного роману. Це спроба проговорити травми: не тільки військові, але і наслідки сталінських чисток, наприклад ».

Літературний оглядач Наталя Ломикіна