Какие идеи Гиппократа актуальны до сих пор и используются в современной медицине? Что такое клятва Гиппократа?

Гиппократ одним из первых высказал мнение, что болезни возникают вследствие природных причин, отвергая существовавшие суеверия о вмешательстве богов. Учение Гиппократа состояло в том, что заболевание является не наказанием богов, а последствием природных факторов, нарушения питания, привычек и характера жизни человека. Рассматривая болезнь как развивающееся явление, он ввёл понятие стадии болезни. Он выделил медицину в отдельную науку, отделив её от религии, за что и вошёл в историю как «отец медицины». Гиппократ создал прообраз истории болезни, первым описал некоторые приемы пальпации и аускультации органов. Гиппократу медицина обязана появлением учения о темпераменте человека. В произведениях Гиппократа имеются описания свойств сангвиников, холериков, флегматиков и очень беглое — меланхоликов. Выделение типов телосложения и душевного склада имело практическое значение: установление типа связывалось с диагностикой и выбором метода лечения больных, так как по Гиппократу каждый тип предрасположен к определённым заболеваниям. Некоторые современные медицинские понятия до сих пор носят имя Гиппократа: ногти Гиппократа («часовые стекла» при некоторых заболеваниях легких), маска Гиппократа (лицо крайне тяжелых, умирающих пациентов), шум плеска Гиппократа, шапочка Гиппократа и др.

Клятва Гиппократа — врачебная клятва, выражающая основополагающие морально-этические принципы поведения врача, а также общеупотребительное название клятвы, приносимой каждым, кто собирается стать врачом. В каждой стране по окончанию мед ВУЗа врачи дают клятву, являющуюся модификацией клятвы Гиппократа. Её приблизительный перевод на русский: «Клянусь Аполлоном, врачом Асклепием, Гигиеей и Панакеей, всеми богами и богинями, беря их в свидетели, исполнять честно, соответственно моим силам и моему разумению, следующую присягу и письменное обязательство: считать научившего меня врачебному искусству наравне с моими родителями, делиться с ним своими достатками и в случае надобности помогать ему в его нуждах; его потомство считать своими братьями, и это искусство, если они захотят его изучать, преподавать им безвозмездно и без всякого договора; наставления, устные уроки и всё остальное в учении сообщать своим сыновьям, сыновьям своего учителя и ученикам, связанным обязательством и клятвой по закону медицинскому, но никому другому. Я направляю режим больных к их выгоде сообразно с моими силами и моим разумением, воздерживаясь от причинения всякого вреда и несправедливости. Я не дам никому просимого у меня смертельного средства и не покажу пути для подобного замысла; точно так же я не вручу никакой женщине абортивного пессария. Чисто и непорочно буду я проводить свою жизнь и свое искусство. Я ни в коем случае не буду делать сечения у страдающих каменной болезнью, предоставив это людям, занимающимся этим делом. В какой бы дом я ни вошел, я войду туда для пользы больного, будучи далёк от всякого намеренного, неправедного и пагубного, особенно от любовных дел с женщинами и мужчинами, свободными и рабами. Что бы при лечении — а также и без лечения — я ни увидел или ни услышал касательно жизни людской из того, что не следует когда-либо разглашать, я умолчу о том, считая подобные вещи тайной. Мне, нерушимо выполняющему клятву, да будет дано счастье в жизни и в искусстве и слава у всех людей на вечные времена, преступающему же и дающему ложную клятву да будет обратное этому».

ответ:До Мельпомени" — ода давньоримського поета Горація, відомого багатьма творами: "Сатира", "Послання", "оди". Він навчався писати вірші в класичному Ключі, взявши приклад з давньогрецьких письменників-Сапфо, Архілоха та інших. Володіючи високим інтелектом, Горацій порушував у своїх творах високі теми, що стосуються визнання поета людьми, його існування в суспільстві, пошук самого себе. Також дуже багато уваги він приділяв тому, щоб залишити щось на землі після своєї смерті, а не просто залишитися непоміченим. Завдяки такій волі до прийняття його творчості і світогляду Горація шанують донині і вивчають його творчість, намагаючись знайти в ньому сенс, закладений самим автором.

Його вірш" До Мельпомени " вважається чи не найвідомішим з творчості. Мельпомену вважають музою трагедії, але спочатку вона була покровителькою пісень і віршів. Горацій закликає до богині, намагаючись звернути її увагу на його заслуги перед суспільством у сфері літератури — написання віршів, гідних, на його думку, Пошани і вічного цитування. Він упевнений, що зробив дуже багато для розвитку римської літератури, і, йдучи в кращий світ, може бути спокійним-він пожертвував свій час, знання і натхнення, щоб прийшли покоління не втратили давньоримську літературу протягом часу. Його пам'ятатимуть як талановитого письменника, який бажав поліпшити свою епоху.

Однак сенс твору не в тому. Горацій закликає читачів не проживати життя даремно. Він упевнений, що в кінці життя кожної людини чекає нагорода за виконані вчинки. Якщо ж людина нічого корисного не зробив для поліпшення життя майбутніх поколінь і жив аби жити — після його смерті про нього забудуть через кілька днів. Горацій стверджує: душа людини, на відміну від тіла, нетлінна, вона вічна, і тільки їй вдасться дістати свободу від земної оболонки. Важливо не забувати про душу померлого, і в цьому людині до пам'ять. Горацій стверджує, що цей процес циклічний: чим більше хороших слідів ти залишиш і вчинків зробиш на землі за життя — тим частіше і з великим трепетом будуть згадувати про тебе, хвалити твою діяльність і ставити іншим в приклад. Чим більше людина працює, покращуючи себе і світ навколо - тим довше буде жити пам'ять про нього.

Ліричний герой просить увінчати його голову лавровим вінком як символом перемоги і слави. Це подяка богині за всі виконані вчинки, зокрема за те, що поет дав друге дихання простому набору слів і зробив з них неповторний вірш, гідне вивчення протягом довгих століть і епох. Горацій стверджує, що дуже важко (але можливо) стати тим, про кого пам'ятатимуть майбутні покоління. Кожен письменник може сам собі створити пам'ятник завдяки своїм справам. Але з пошаною або з прокляттями до цього пам'ятника будуть приходити — залежить від самої людини.

Горацій вказує на те, що його вчинки набагато красномовніше, ніж просто слова. І саме завдяки вчинкам і діям і створюється цей пам'ятник. Спогади про людину набагато цінніші, як каже автор, великих пірамід і царських палаців

Горацій у своїй творчості дотримується чітких, конкретних образів. Він прекрасно володів сильним і твердим словом, сміливо вплітаючи їх в павутину своїх творів. Його твори дуже гармонійні і цілісні, але така цілісність чітко простежується тільки в творах пізнього періоду — в ранній творчості поет не володів ще настільки сильним і чітким умінням правильно висловлювати свою думку завдяки римам і ритмам.

Поет вважав своєю величезною заслугою те, що він зміг лірику еллінів переписати на новий лад завдяки латинській мові. Взяти хоча б наприклад його "оди", які відрізняються тематичним різноманітністю і безліччю образів, вони художньо ідеальні. Поет застосовував у своїх творах безліч філігранних поетичних прийомів, зокрема він любив порівнювати життя людини з циклічністю природи — так званий паралелізм.

Також співає дуже любив звертати свої послання до кого-небудь, прямо вказуючи на недоліки в поведінці або характері як своєму, так і кого-небудь. Його твори не схожі на романтичні віршики, в них дуже глибокий сенс, який важко розглянути з першого прочитання вірша.

Объяснение: