Сопоставьте дуэль Печорина и Грушницкого с поединком Онегина и Ленского (мотивы, поведение, участников, отношение Автора к дуэли).

В романах «Герой нашего времени» (М.Лермонтов) и «Евгений Онегин» (А.Пушкин), описывается дуэли главных персонажей. Сцены эти в чем-то схожи и в чем-то различны. Так, например оба героя спровоцировали поединок: Онегин обидел Ленского, ухаживая за Ольгой, абсолютно ему не нужной, а Печорин обвинил Грушницкого в клевете, хотя тот не так уж неправ был, обвиняя Печорина в «ночном визите» к дому княжны Мери. Оба героя хорошо владеют оружием и вполне могут выиграть дуэль. Поэтому и Онегин, и Печорин хотели бы как-то повлиять на ход событий: Печорин предлагает Грушницкому извиниться, а Онегин думает, что это следовало бы сделать ему, виновнику глупой провокации. Но этому не суждено было осуществиться: Онегин побоялся общественного мнения и убил Ленского; Грушницкий отказался извиняться, уверенный в том, что оружие Печорина осталось незаряженным и он сможет его убить. Отличия состоят в том, что в дуэли Онегина гибнет ни в чем не повинный Ленский, молодой романтик, по-настоящему влюбленный и вступающийся за честь любимой. Автору (и Онегину) искренне жаль Ленского, о чем свидетельствует описание гибели молодого поэта. Грушницкий же ведет себя в сцене дуэли крайне недостойно: согласившись на обман с незаряженным оружием для Печорина, он тем самым подписал себе приговор, разозлив того своей подлостью. В самом описании дуэли и ее итога мы чувствуем вместе с презрительным отношением Печорина к Грушницкому такое же отношение автора, которому вопросы чести всегда были небезразличны и важны. Грушницкий выступает как персонаж более примитивный и бесчестный.

Объяснение:За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.

Арх. Карло Мадерно, церква Св. Сусанни у Римі, один з перших зразків римського бароко, 1603 рік.

Михайлівський Золотоверхий собор у Києві (1113), — характерний приклад стилю українського бароко.

Аннібале Карраччі, малюнок до стінопису в галереї Фарнезе, 1597 р(?)

Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.

Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі