Що означає слово «історія»? Поясніть на прикладах. 3. Кого з відомих істориків України ви можете назвати? Що ви про

1.    Історією називають події в минулому, оповідання чи розповідь про життя людини, пригоди та випадки, які траплялися з нею. Історія — це оповідь про минуле, про те, що вже відбулося. Словом «історія» називають не тільки розповідь про ми нуле, а й саме минуле. Приклади: документ про стан здоров'я -історія з життя людини, яка чимось хворіла в минулому; Шкільний табель — історія успішності учня на протязі минулого року.
2.    Історія (з грецької— «розпитування») — наука, що вивчає минуле людства на основі усних, письмових свідчень (літописів, документів, спогадів та ін.) і матеріальних пам 'яток (житла, одягу, знарядь праці тощо)
3.    «Батьком історії» європейці вважають давньо грецького вченого Геродота. Історик записав розповіді учасників війни, що відбувалася в його часи (понад 2000 років тому), і назвав ці
Найвідомішого літописця, який мешкав у старо давньому Києві понад 900 років тому, звали Нестором. Він був монахом і
Вікентій Хвойка та його послідовники зосере дили свою діяльність на трипільцях, які мешкали на землях на шої країни кілька тисяч років тому.; Борис Мозолевський та його колеги вивчали спосіб ж иття стародавніх скіфів — одного з народів, що проживав на території України.; Михайло Грушевський уперше написав історію нашої країни від найдавніших часів до козацької доби. Його праця називалася «Історія України-Руси» і складалася з десяти томів.
4.    Коли читаєш оповідання, можна сказати що ти вивчаєш історію написання цього оповідання. Як саме автор його написав, що використовував в написанні, яку інформацію він висвітлював тощо.
5.    Історія потрібна кожній людині для того, щоб зробити для себе певні висновки з минулого, що не треба робити, а що потрібно зробити в майбутньому для покращення свого життя. Також історія потрібна людству для аналізу вже пройденого шляху людством, його здобутки та невдачі.

якось так

Объяснение:

Українські мислителі передавали погляди більш наглядно в контексті з життям, призначенням й життєвими обставинами людини, не вдавалися в абстрактне теоретизування (М. Гоголь, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Липинський та ін.)[6]. Виражали світоглядові особисті думки, аніж абстрактні схеми та теоретичні аргументи[6]. В українській філософії переважали емотивні елементи над раціональними[6]. Але разом із тим українській філософії прикметне гармонізація та синтезування, через що крайньо-чіткі філософські системи не мали місця[6].

Притаманне українській філософії шукання Бога[6] не обов'язково зв'язане з доктринами релігії[6], український месіанізм[7] («Книги битія українського народу» та філософія культури П. Куліша з синтезом людської екзистенції, природи і духа), заглиблення у внутрішній світ людини, етичний плюралізм, моральні вартості християнської культури і увага на соціально-політичному житті, на історичному матеріалізмі[2], схильність до діалектичного матеріалізму[2][7].