Иерархия уровней управления, создаваемая делегированием полномочий для осуществления вертикального разделения координированных

Григоріанський спів є формою християнського вокального співу, який розвинувся в Середньовіччі у Західній церкві. Він отримав назву на честь Папи Григорія I Великого, якому приписується його створення. Григоріанський спів має важливе значення в музичній історії та релігійних обрядах.

Основні характеристики григоріанського співу:

Монодія: Григоріанський спів виконується одним голосом або одночасно кількома голосами, але з однаковими мелодичними лініями. Відсутність поліфонії (багатоголосся) є одним з основних рис цього стилю.

Модальність: Григоріанський спів ґрунтується на модальній системі, яка використовується для створення специфічних музичних мелодій. Вісім мод (іноді називаються григоріанськими мелодіями) визначають основні музичні шаблони.

Незмінність тексту: У григоріанському співі мелодія зазвичай супроводжує неритмічний латинський текст, такий як псалми, молитви або біблійні пасажі. Характерною рисою є стійкість тексту до змін у мелодії.

Три основні види григоріанського співу:

Речитативний (григоріанська речитатива): Це простий іб виконання григоріанського співу, де мелодія носить більш прямолінійний характер і нагадує мовлення. Використовується для псалмів та біблійних читань.

Антифонний (григоріанські антифони): Цей вид співу використовується для підтримки літургійних обрядів, зокрема під час меси. Між кількома голосами (хорами) відбувається певна взаємодія, де вони співають один на відповідь до іншого.

Гімни (григоріанські гімни): Це складніші композиції, які складаються зі стійких музичних фраз. Гімни зазвичай використовуються в часі Великого Посту та в інших спеціальних релігійних обрядах.