Существует ли прямоугольный треугольник, который можно разрезать на три равных треугольника?

Ответ: существует, например, прямоугольный треугольник с острым углом 30.
Рассмотрим △АBC с прямым углом С, в котором ∠ABC = 30. Проведем биссектрису АK этого треугольника и из точки K опустим перпендикуляр KD на гипотенузу.
Прямоугольные треугольники AKC и AKD равны, так как ∠CAK = ∠DAK = 30, а AK – их общая гипотенуза, а прямоугольные треугольники BKD и AKD равны, так как ∠DBK = ∠DAK = 30, а DK – их общий катет. Следовательно, указанный треугольник АBC разрезан на три равных треугольника, что и требовалось доказать.

Повітряна куля (англ. Balloon, нім. Ballon) — літальний апарат типу "легше-за-повітря" (аеростат), в якому для польоту використовується підйомна сила повітроплавального газу, або нагрітого повітря. Складається з заповненої газом оболонки та прикріпленого до неї кошика чи причепної кабіни. На відміну від дирижаблів, повітряні кулі не мають двигунів для самостійного горизонтального руху в повітрі. Залежно від наповнення, розрізняють монгольф'єри (кулі, наповнені нагрітим повітрям), шарльєри (наповнені легким газом — як правило, воднем або гелієм) та розьєри (що використовують одночасно газ і повітря, розміщені в окремих оболонках).

Перша повітряна куля була винайдена у 1783 року братами Монгольф'є. Куля наповнювалась гарячим повітрям, завдяки чому підіймалась угору.

Сучасні повітряні кулі, що використовуються для демонстраційних та спортивних польотів, також здебільшого наповнюються нагрітим повітрям. За до пропанового пальника повітря нагрівається, і, оскільки гаряче повітря легше за холодне, куля злітає. Якщо набрана завелика висота, пілот смикає за спеціальний шнур, що відкриває отвір у повітряній кулі (а саме у оболонці) — таким чином, частина гарячого повітря виходить назовні, і повітряна куля опускається.

Основні недоліки повітряної кулі:

Повітряною кулею не можна керувати — вона летить туди, куди її "понесе" вітер.

Також повітряна куля не здатна перевозити габаритний і важкий вантаж (це стосується, в першу чергу, монгольф'єрів)

Зміст

1 Принципи

2 Історія

2.1 Історичні факти

3 Примітки

4 Див. також

5 Джерела

6 Посилання

Принципи

За конструкцією повітряна куля є най шою з усіх літаючих машин. Повітряна куля — це тканинна оболонка, заповнена газом, який є легшим за повітря[en]. Оскільки уся повітряна куля має меншу густину, ніж довколишнє повітря, вона здіймається разом із кошиком, що прикріплений знизу, і може нести пасажирів і вантаж. Незважаючи на те, що повітряна куля не має ніякої рушійної системи, існує можливість досягти деякого керування напрямком руху, опускаючи чи підіймаючи кулю по висоті для пошуку сприятливого напряму вітру.

Існує три основні різновиди повітряних куль:

аеростат наповнений гарячим повітрям або Монгольф'єр набуває своєї легкості шляхом нагрівання повітря всередині кулі; він є найпоширенішим різновидом.

газовий аеростат або Шарльєр наповнюється газом, що має меншу молекулярну масу, ніж навколишня атмосфера; більшість повітряних куль встановлюють внутрішній тиск газу таким, що дорівнює атмосферному тиску; повітряна куля надлишкового тиску[en] може використовувати підйомний газ із більшим тиском, ніж атмосферний, з метою зменшити або уникнути втрату газу від нагрівання вдень; газові повітряні кулі заповнюють такими газами, як:

водень – широко використовувався раніше, але через високу займистість газу зараз застосовується рідко;

коксовий газ – хоча він дає вдвічі меншу підіймальну силу ніж водень,[1] він широко застосовувався в дев'ятнадцятому і на початку двадцятого століть, оскільки був дешевшим за водень і легкодоступним;

гелій – використовується сьогодні у більшості дирижаблів і пілотованих кулях наповнених газом;

іншими газами, що застосовуються є аміак і метан, але вони мають погану підйомну здатність і інші недоліки пов'язані з безпекою, тому вони ніколи не були широко використовувані.[2]

Розьєр різновид, що застосовує обидва як гарячий так і не гарячий гази для здіймання в окремих відсіках. Цей різновид повітряних куль іноді використовують для польотів на далекі відстані, наприклад для навколосвітніх подорожей.

Історія

Докладніше: Повітряний ліхтар

Безпілотні повітряні кульки популярні у історії Китаю. Чжуге Лян із королівства Династія Шу, в період Трьох Царств (220–280 н.е.) використовував повітряні ліхтарики для військового сигналізування. Ці небесні ліхтарики мають назву ліхтарі Кунміна (孔明灯).[3][4] Монгольська армія вивчила ліхтарики Кунміна із Китаю і використали їх в Битві при Легниці під час вторгнення монголів до Польщі.[5] Вперше повітряна куля стала відома в західному світі.

В 1709 році бразильський церковник Бартоломей де Гусман зробив кулю заповнену нагрітим повітрям, що здійнялася посеред кімнати в Лісабоні. Також існують твердження, що він побудував кулю, яка називалася Passarola (Великий птах) і зробив спробу здійнятися на ній із замку Святого Георгія в Лісабоні, і приземлився в кілометрі від нього[6][7][8][9][10] Це твердження зазвичай не признається істориками з авіації за межами португальськомовного співтовариства, зокрема, міжнародною федерацією повітроплавання.[11][12]

Історичні факти

24 вересня 1784 року вперше у повітря на монгольф'єрі піднялася жінка - пані Тібль. Її політ тривав 142 хвилини.

1999 року швейцарець Бертран Піккар і англієць Брайан Джонс здійснили першу у світі кругосвітню подорож на розьєрі.

Объяснение: