Поведение калашникова и киребеевича в день кулачного боя

1. самоуверенность кирибеевича. 2. смелость и правдивость калашникова. 3. моральное превосходство купца.  (исход поединка решила не сила, а моральное преимущество калашникова, которое почувствовал опричник еще до начала боя. услышав имя купца, кирибеевич «побледнел в лице, как осенний снег», потому что понимал свою вину перед ним и чувствовал решимость калашникова биться насмерть.)  4. смелость калашникова перед царем и благородство купца.  (калашников прямо говорит царю, что убил опричника «вольной волею». он не называет ему причины своего поступка, потому что считает случившееся делом его семьи, не хочет позорить имени жены. но своим поступком он показал, что защищать честь и достоинство человек должен при любых обстоятельствах, даже вопреки воле царя и ценой самой жизни.)

Гріх — помилка, яку допускає людина у процесі своєї життєдіяльності, відступ від істини, поганий людський вчинок,який часто призводить до жахливих наслідків.кожна людина в своєму житті робить помилки від самого народження, кожна людина грішна. безгрішних людей не існує і, щоб здобути душевний спокій, людям треба визнати цей факт. кожна людина у своєму житті робить помилки, але далеко не всі їх визнають і за можливостю виправляють. завдання людини — триматися шляху істини і життя, попри всі негаразди.із самого початку юний і чистий доріан грей опинився між двома протилежними ідеями: «чистого мистецтва» художника безіла та вченням лорда генрі, який бачив мистецтво в самому собі. але, на жаль, «митець власної душі» та «митець власного життя» не помічали душ інших людей, вони прогледіли й душу юного красеня. учень заперечив теорії своїх наставників і як наслідок — у пізнанні життя став злочинцем, а для себе — власним душогубцем.урешті-решт сам герой зрозумів, до чого доводить нехтування мораллю: «смерть власної душі в живім тілі». руйнівні сили, які впустив у свою душу доріан грей, знищили і його тіло. тож коли він кинувся з ножем на портрет, то убив самого себе.у романі багато блискучих парадоксів: «доброго впливу взагалі не існує», «сумління — це страх», «життя — це лише нервові волокна і клітини мозку» тощо. але в порівнянні зі страшними змінами, що сталися на портреті, вони втрачають свою привабливість і стають марними. о. уайльд, почавши із заперечення моралі в мистецтві, закінчив запереченням її заперечення. і в цьому теж полягає парадокс письменника. він дійшов висновку про те, що саме мистецтво є найвищим людським сумлінням, непідкупним і незнищенним. доріан покараний лише тоді, коли піднімає руку на прекрасне — на витвір мистецтва. відомо, що мистецтво як втілення прекрасного є вічним, тому й гине герой, вчинки якого є аморальними й страшними.фінал роману досить символічний. портрет стає суворим суддею вчинків дорі- ана грея. подальші зміни такі значні та страшні, що грей більше не може бачити свій портрет і намагається позбавитися його. та виявляється, що він знищує не власне зображення, а себе самого.після смерті героя портрет знову став таким, як раніше, він неначе «відродився». це є прекрасним свідченням того, що справжня краса існує поза теоріями. тому портрет — один із головних персонажів роману. він є магічним дзеркалом, що висвітлює сутність буття. портрет, наче рентген, показав хворобу, знищив її та засяяв новими фарбами.о. уайльд колись сказав: «кожна людина бачить свої гріхи в доріанових » ,тож ми можемо тільки вчитися на помилках героя,відчувати те що він,думати про наслідки та залишати в собі ті переживання героя,щоб надалі рости духовно та збагачуватися ,а не морально розкладатись