Определите особенности проявления социального протеста в России в XVII в

XVII столетие называют «бунташным веком». Размах и острота народных движений объяснялись многими причинами: завершением процесса закрепощения крестьянства и ухудшением положения податных сословий (Соборное уложение 1649 г.), энергичными действиями, направленными на централизацию государства (в частности, ростом налогов, упорядочением денежной системы, попытками снизить расходы государства и др.).церковным расколом. Каплей, переполнявшей чашу терпения, часто было неуклюжее, а то и преступное поведение государственных служащих (взяточничество, волокита). Характерная особенность социальных движений XVII в. — участие в них самых разнообразных слоев населения: посадских и служилых людей, дворян, казаков, крестьян, стрельцов, иногда и бояр.

У періоди втрати Україною державної незалежності і поділу її території між сусідніми державами на українських етнічних землях створювались колоніальні органи управління та поступово поширювався адміністративно-територіальний устрій метрополії. В Україні першими спробами адміністративно-територіального поділу можна вважати існування земель-князівств за часів Київської Русі.

У IX—XII століттях територія сучасної України поділялася на Київську, Чернігово-Сіверську, Переяславську, Волинську і Галицьку землі, які входили до складу Київської держави. Деякі менші землі, через низький економічний і політичний рівень розвитку, входили до складу Київського князівства, зокрема Полянська (Руська), Турово-Пінська і Древлянська землі. Землі-князівства поділялись на волості, центрами яких були міста — «городи».

За політичним устроєм Київська Русь являла собою державне утворення у формі монархії. На чолі держави стояв великий князь київський, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової і військової влади. Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі. На найвищі адміністративні посади призначались представники великокнязівського роду або намісники (посадники) і тисяцькі. Згодом провідне місце серед київських урядовців займав двірський, або дворецький, основна діяльність якого була пов’язана з управлінням князівським двором. Розгляд судових справ здійснював сам князь. За дорученням князя судові функції міг виконувати хтось із бояр, найчастіше дворецький. На місцях судочинством найчастіше займався спеціальний київський урядник — тивун (тіун). Найрізноманітніші функції при дворі виконували печатник, стольник, покладник, сідлецький, а також дрібніші чиновники — биричі, отроки, дітські, городники, митники та інші.

Объяснение: